Керівник з механізованого розмінування Благодійного фонду Розмінування України Ян Артюхов в інтерв'ю Radio NV — про масштаби засмічення вибухонебезпечними предметами території України, процес очищення та українські розробки, які пришвидшують процес розмінування.
— Скільки людей потребують зараз в Україні допомоги із роз’яснень про небезпеки, допомоги із розмінування територій?
— Тут ситуація дуже складна в Україні. Я вважаю, що насправді роз’яснення [щодо мінної безпеки] треба робити майже для усіх українців. Тому що, якщо ти сьогодні живеш на більш безпечній, умовно, території, припустимо, в Ужгороді, це ні про що не говорить. Завтра туди може прилетіти ракета з якимись бойовими частинами, вона впаде, а людина буде непоінформована, не підготовлена, як себе вести при якомусь контакті з вибухонебезпечним предметом.
На сьогодні в нас іде війна, і незрозуміло, коли вона закінчиться. Ми сподіваємось, звісно, на скорішу перемогу, але роз’яснювати треба всім — дітям, пенсіонерам, людям похилого віку. Тобто всім категоріям населення. Це по-перше.
По-друге, ми зробили пріоритетність щодо інформування.
[Насамперед], це ті люди, які проживають на територіях, де постійно відбуваються обстріли (це у нас уже майже 60% України) — це майже половина областей, зокрема, Одеса, Київ, Харківська, Миколаївська області.
Щодо замінованих територій, у нас більше 30% українських територій щільно заміновані. Тому це вже друге питання — не інформування, а вже саме розмінування тих територій.
— На превеликий жаль, констатувати можемо, що розмінування вестиметься ще не рік і не два після завершення війни. Різні цифри називаються. Хтось каже, 10 років знадобиться для розмінування, хтось більшу кількість років називає. Скільки часу знадобиться для повного розмінування українських територій?
— Якщо [йдеться про] території, які знаходиться під контролем нашої країни, то я вважаю, що можна їх взагалі швидко розмінувати — за три-п'ять років. Якщо повернемося до кордонів, це і Крим, який де-факто окупувала Російська Федерація, це більш складний період. Але насправді, при правильній постановці питання і правильній політиці в державі, я вважаю, що до 10 років можна розмінувати Україну.
Я вважаю, що більше треба нахил робити саме на українські вироби. Тому що вони десь навіть є кращими, ніж якісь аналоги і інші машини розмінування. Це стосується саме механізованого розмінування. Це саме швидке розмінування, те, яке потребує наша країна.
— А як саме ви працюєте із місцевими громадами? Як допомагаєте людям?
— З місцевими громадами [працюємо наступним чином]. Ми отримуємо або лист, або звернення на наш благодійний фонд Розмінування України. Це або електронна адреса, або гаряча лінія, або є телефони на сайті.
Станом на сьогодні? нам прийшов лист з підприємства ДП Добропіллявугілля. Це Донецька область. Від лінії фронту десь 35 кілометрів, є потреба проведення інформування населення. Це, я так розумію, співробітники цього підприємства — 1500 людей. Після того, як ми зараз отримали ці листи, ми звертаємося до Центру протимінної діяльності, вони нам дають офіційне розпорядження. Виїжджають у нас дві групи, які проводять це інформування. [Є] план, як це робити, скільки сесій в день провести.
Далі в планах ще є спілкування з місцевою адміністрацією,
а також надання допомоги, крім працівників цього підприємства — громаді, прилеглим селам або мешканцям цього міста. Тому що ви самі розумієте, наскільки там небезпечно, і як там прилітає. Жахлива картина. Це дуже важливо робити, щоб люди не наражали себе на небезпеку.
Після інформування, люди більше відносяться до цього з передбачуваною, правильною поведінкою.
— А скажіть, будь ласка, як часто люди травмуються, не дбаючи про мінну безпеку? Які випадки найбільш кричущі з вашої практики, або що повторюється із разу в раз?
— Досвід у нас досить потужний. Я вам скажу так: перша категорія — це ті люди, які проживають на територіях, де проходила лінія зіткнення. Це насамперед аграрії, тому що вони постійно працюють на землі, [серед них багато] випадків підривів.
Наприклад, щодо Херсонської і Харківської областей. [Аграрії] виїжджають в поля, вони знають, що вони заміновані, але немає у них часу чекати, вони хочуть засіювати. Навіть так скауу: не те, що вони бажають засіяти, в них немає, мабуть, іншого виходу, немає за що жити далі. Тому вони йдуть на цей ризикований крок.
Це не те, що їм так захотілося і вони побігли бігом саджати. Ні. Просто так склалася їхня ситуація в житті, що їм або треба робити, або, умовно, вмирати. Тобто така ситуація.
Далі [найбільше страждають від мінних травм] - це мешканці сіл, де проходили якісь бої, прилетіли якісь касетні бойові снаряди, вони можуть лежати в огороді. Є дуже важкі травми. Це відірвана нога, руки, можуть наступити [на вибухонебезпечний предмет]. А це втрата здоров’я, це каліцтва. Відповідно, це ж навантаження на нашу державу. Це потім соціальні виплати, це вже інвалідність.
Чому важливо робити [інформування]? Я сьогодні проінформував, люди вже убезпечують своє здоров’я і це вже буде полегшення для держави саме в соціальних виплатах.
Третя категорія — це люди-відчайдухи, які знають, що там щось дуже страшне, може рвануть, але там є якісь кольорові метали. Беруть вони боєприпас додому, він підривається, хати нема, людина загинула.
Плюс також діти страждають. Вони незахищена верства. [Наприклад], батьки не пояснили [про мінну безпеку ], або щось вони побачили [підібрали], воно вибухнуло.
Також це стосується людей, які ходять в ліс або збирати дрова. Це [велика] проблема, особливо в Миколаївській області, бо там степи, дров мало. Вони ходять, збирають їх в посадках, а в посадках стояли орки, все заміновано. І там дуже часті підриви, причому які є несумісними з життям. Вони наїжджають автомобілями, якщо їдуть, на протитранспортні міни. При підриві протитранспортної міни це вибух великої сили, не завжди можна ідентифікувати тіло загиблого.
— Ви працюєте з такими людьми, це певні тренінги, це бесіди? Як це відбувається? І чи відчуваєте ви зміни після таких бесід?
— Ми почали працювати з інформуванням населення ще з травня. Проводили інформування в Харківській області, Миколаївській, Херсонській і Донецькій областях.
Чи бачимо ми зміни поведінки? Так, бачимо. Тому що коли починаємо інформувати населення, починаємо розказувати, спочатку вони скептично відносяться, «та ми все знаємо, що ви нам тут розказуєте, ми більше бачили, ніж ви». Коли ти потім пояснюєш (у нас для цього є спеціальні слайди, брошури, спеціальний додатковий матеріал, який роздається людям),
яка правильна поведінка повинна бути, у людей змінюється світогляд. Наша основна мета — змінити їхній світогляд по відношенню до вибухонебезпечних предметів, щоб вони могли убезпечити здоров’я і життя.
— Я хотіла б більше уваги зараз приділити самому механізованому розмінуванню. Ви є фахівцем саме в цій сфері. Скажіть, будь ласка, як воно відбувається? Я б дуже не хотіла, щоб в нашої аудиторії складалося таке враження, що все, як би мовити, «по старинке». Тому що зараз є класні сучасні можливості по розміновуванню територій.
— Станом на сьогодні? змінились стандарти, змінилися підходи. Я скажу, як у нас взагалі складається ситуація в Україні. Механізоване розмінування — це найшвидший спосіб розмінування. Але відповідно до норм, після будь-якого механізованого засобу, будь-якої машини розмінування, проходять сапери, тому що жодна машина розмінування не дає 100% гарантії, що вона розмінувала територію. Вона може пропустити якусь маленьку міну, перекинути її. І для цього йдуть сапери. Просто я вам навів приклад, як воно працює.
Всі машини, які передають Україні безкоштовно,
як гуманітарну допомогу, роторного типу. Що таке роторного типу? Вона їде на досить великій швидкості, перед нею крутиться ротор. В неї крутяться цепки, які перебивають землю і знищують вибухонебезпечні предмети. Всі ті машини майже однакові, у них різні назви. Вартість їх йде від 600 тисяч євро до півтора мільйона євро за одну машину. І ця машина може обробити за день десь гектар-півтора. Одна машина, розумієте? Після цього проходять сапери.
Наш благодійний фонд Розмінування України, коли стикнувся з цією проблематикою… Ми розуміємо, що таке півтора гектара для аграріїв. Це їм не цікаво, їм цікаво п’ять гектарів, десять [гектарів розмінувати]. Тому що у когось є 20 тисяч гектарів замінованих, у когось п’ять. Розумієте, якщо буде кататися машина і обробляти гектар за день, коли вона розмінує [поле], через скільки років?
Тому ми зробили свій власний винахід. Ми обробили [ним] на сьогодні більше 900 гектарів. Зараз ми проходимо сертифікацію даного виробу, щоб він був сертифікований відповідно до норм, офіційно. Робимо свій власний СОП (це правила роботи на замінованій території нашою установкою).
Ми проводимо механізоване розмінування, обробляємо від 10 гектарів за день. За рахунок чого ми це зробили? У нас абсолютно свій принцип. Ми перед собою [ротор] не штовхаємо, він [обертається] збоку [машини]. Перед собою ми бачимо все, що, можливо, залишилось на землі. Працює ця техніка на Старлінку. Ми не боїмося сигналів РЕБ, які можуть глушити. Тобто є дуже багато плюсів, якщо порівнювати це з іноземними аналогами, де є радіосигнал, який на кілометр працює. А ми можемо сидіти в Харкові, а працювати в Києві. Є дуже багато плюсів.
До речі, ми розробляємо свій СОП, правила роботи в полях. І в цьому СОПі вже ми плануємо колаборацію з Rover Tech, вони зробили невеличку машинку — Змій називається, яка буде робити перший прохід, нарізати першу дорогу. Тобто ми ще удосконалюємо механізм, ми ще збільшуємо потужність і швидкість розмінування за день.
— А ще я бачила на сайті благодійної організації матеріал, коли металошукачі шукають міну, літаючи над українськими фермами. Це українське ноу-хау таке, чи такі технології вже застосовували в світі?
— Я зрозумів, про кого ви кажете.
Це наші хлопці, українці, які зробили цей винахід. Вони в Brave1 виграли. Тому це, я думаю, що скоро піде загалом в маси для опрацювання. Це саме на квадрокоптері літають міношукачі. Також з нашого фонду працює організація, Поступ називається. Це теж фонд, який за допомогою аграрного дрону обслідує територію за допомогою магнітометру. Магнітометри шукають аномалії в землі - все, що є металеве. Ми вже проходили це в тому році. Є позитивні результати. Тому це все ми хочемо включити в алгоритм розмінування. Наш благодійний фонд Розмінування України включає саме ці розробки наших українців. Ми не беремо нічого закордонного. Ми беремо те, що придумали наші громадяни.
— Робота сапера надзвичайно складна, надзвичайно небезпечна. А цього можна навчитися? Чи є в вашій практиці приклади, коли люди з громад, якими ви опікуєтесь, зверталися до вас з таким проханням? Або процес настільки складний і небезпечний, що потребує дуже-дуже ретельного навчання і підготовки; за кілька місяців навчання людина не зможе розмінувати території. Поясніть, будь ласка.
— [Знаю людей], які пройшли навчання в Харкові,
в Мерефі, центрі ДСНС. Вони навчалися два місяці і отримали сертифікат сапера. Крім того, після сертифікатів сапера треба було це все нормально закріпити на практиці. Також треба, відповідно, працювати по цих СОПах, як я казав, — це і ручне розмінування, проведення розмінування зони бойових дій.
Цьому треба вчитися. Це насправді дуже довгий процес. Неможливо швидко підготувати сапера за два місяці - раз, і він пішов, тому що практика замінування, яка існує сьогодні, не розписана в жодних книгах. Росіяни мінують так, що просто взагалі не знайдеш інформації, вони вигадують щось постійно нове. Тому неможливо навчитися, це тільки досвід. Досвід набувається під час [виконання] робіт.
Тому, скажімо так, у нас вже є сапери, які відпрацювали майже рік, але є постійно чому навчатися. Тому людям простим я не раджу у себе в полі розмінувати, бо це небезпека. Сьогодні він почав працювати з міношукачем — трава висока, він не помітив розтяжку, він підірвався.
