Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Вадим Сухаревський заявив, що Україна має лазерні технології які вже зараз можуть вражати цілі на певній висоті. Ще одну подібну заяву він зробив 16 грудня 2024 року, де вперше оприлюднивінформацію про існування лазерної зброї у силах Сил Оборони України. Про які проєкти може йтися, розбирався “Флот 2017”.
Заяви Вадима Сухаревського викликали доволі широкий резонанс у навколовоєнних медіа, оскільки лазерна зброя – дуже високотехнологічна ніша озброєнь. Станом на зараз лише кілька країн мають дослідні розробки (про бойове застосування мови взагалі не йде).
Звісно, українська лазерна зброя має найвищий ступінь секретності – наразі у відкритому доступі немає жодного фото або відео, характеристики вкрай розмиті, проте відома назва проєкту – “Тризуб”. За словами Сухаревського, лазерна зброя здатна збивати літаки на відстані до 2 кілометрів, щоправда, у свіжому інтерв’ю він говорить більш обтічно – про “на певній висоті певні об’єкти”. Але при цьому командувач зазначив, що незабаром у нас з’являться мобільні вогневі групи, які будуть збивати “шахеди” не кулеметами,
а лазерами.
У будь-якому випадку показник у 2 км, якщо він близький до реальності — це величезне досягнення, позаяк “однокласники” мають гірші характеристики. Зокрема, дослідна система DragonFire британського виробництва може уражати цілі на відстані до одного кілометра, а американський лазер AN/SEQ-3 – на 1,6 км.
Інше питання – потужність лазера. Західні зразки мають потужність 50 – 55 кВт. Розрекламований ізраїльський Iron Beam має дальність ураження приблизно 2 кілометри, але його потужність становить 100 кВт. Теоретично український “Тризуб” повинен мати не меншу потужність.
Проте на такій дальності починаються інші проблеми: мова йде про здатність точно фокусувати лазерний промінь й утримувати його на рухомій цілі, оскільки ефективність лазера починає суттєво залежати від типу цілі та тривалості її опромінення (наприклад, щоб пропалити корпус безпілотника або ракети, потрібно щоб промінь залишався зафіксованим в одній точці протягом певного часу). DragonFire демонструє здатність фокусуватися на відстані до одного кілометра з точністю до 23 міліметрів, але для 2 км показники будуть геть інші.
Коли говорять про “Тризуб”, швидше за все, може йти про стаціонарну установку, яка існує в єдиному екземплярі та перебуває на етапі випробувань. Основне призначення – об’єктова ППО проти дронів-камікадзе типу “Герань”, які останнім часом масштабно використовуються росіянами.
Подібні розробки велися у СРСР, починаючи з 1970-х років й певні досягнення до початку 1990-х років були. Відомо, що росіяни змогли “довести до ума” принаймні один такий проєкт – “Пересвет”. Ці лазерні комплекси призначені для протиповітряної та протисупутникової оборони. За західними даними, російська армія почала отримувати ці комплекси у 2017 році, а у грудні 2018 року “Пересвет” заступив на дослідно-бойове чергування. Всього станом на травень 2022 року західні аналітики нарахували п’ять таких серійних систем.
Російська лазерна система “Пересвет” Заявляється, що дальність засліплення лазером супутника становить близько 1,5 тис. км, проте підтвердження цього факту відсутні у відкритому доступі.
Оскільки радянський військово-промисловий комплекс був дуже взаємопов’язаний та розкиданий по всій території колишньої великої країни,
то не можна виключати, що якась перспективна розробка могла залишитись на території України після розпаду СРСР.
Не можна виключати й того, що під назвою “Тризуб” може бути прихований один з західних дослідних зразків, який виробник хоче відпрацювати у бойових умовах. Тим більше, що такі приклади в українській оборонці є.
Ну, й звісно, не варто розглядати бойовий лазер як зброю, яка може змінити “правила гри” на полі бою. Свого часу і СРСР і США відмовились від подальших вкладень в розробку лазерної зброї на користь удосконалення систем ППО. Серед недоліків відзначалася необхідність у надпотужних джерелах енергії для роботи лазера, складність охолодження системи після її застосування, залежність від погодних умов (туман, дощ та сніг можуть перешкодити проходженню лазерного променя); труднощі з точним ураженням кількох рухомих цілей одночасно та висока вартість компонентів.
Водночас лазерна зброя може бути дуже перспективним напрямком. 40 років тому її вважали засобом протидії ракетам (перш за все міжконтинентальним) та зброєю війни у космосі. Тепер для неї з’явився більш конкретний супротивник – безпілотні літальні апарати.
Дрони-камікадзе коштують так дешево, що використання дорогих зенітних ракет для їх знищення є економічно невигідним, а спроби збити їх за допомогою наземних кулеметних установок часто не дають бажаного результату. Натомість знищення корпусу дрона за допомогою потужного лазерного променя, який має значно нижчу собівартість одного пострілу, виглядає ефективним та економічно доцільним рішенням.
Тому в останні 10-15 років роботи з розробки лазерної зброї стартували відразу в декількох країнах. Станом на початок 2025 року про наявність лазерної зброї заявили США, Росія, Китай, Велика Британія, Південна Корея, Японія та Ізраїль.
Судячи з усього, найбільше просунувся Ізраїль, який ще восени 2024 року замовив першу партію лазерних систем Iron Beam. Ця система ППО повинна суттєво підсилити можливості країни для перехоплення малорозмірних цілей, зокрема безпілотників та ракет РСЗВ “Град”, на відстані від кількох сотень метрів до кількох кілометрів. У відкритих джерелах є інформація, що військові почнуть експлуатувати нове озброєння вже до кінця 2025 року.
Система Iron Beam
США зробили ставку на розробку лазерних комплексів, призначених для використання у військово-морських силах та авіації, а “ноу-хау” Китаю — лазерні гвинтівки, які вже використовувались правоохоронцями як нелетальна зброя (для завдання опіків учасникам масових заворушень в країні).
Велика Британія планує поставити на бойове чергування лазерну систему DragonFire не раніше 2027 року (розробляється з 2014 року). Відомо, що лазерний промінь формується за допомогою 37 окремих каналів, що забезпечує здатність пропалювати метал на відстані до одного кілометра.
Система Dragon Fire Тож, вчергове можна сказати, що український військово-промисловий комплекс “не пасе задніх” й після закінчення війни має всі шанси увійти до клубу виробників високотехнологічної зброї.
Михайло Жирохов
Сообщение Небесний “Тризуб”: чи увійде Україна до “лазерного клубу” появились сначала на Флот 2017.
