Нещодавно, буквально в березні, я опублікував серію матеріалів про системи ППО, які ми могли б зробити до 2022 року, але так і не змогли. З цілого ряду причин. І однією з таких систем є зенітно-ракетно-артилерійський комплекс «Донець», який мені краще називати ЗРГК, але це справа смаку.
Наприкінці 1990-х, на тлі успішного постачання танків Т-80УД Пакистану в Україні вирішили з експортною метою створити зенітно-ракетно-гарматний комплекс на базі шасі саме цього ОБТ — «Донець». Причому не стали винаходити велосипед, а розмістили на шасі Т-80УД башту від ЗСУ-23-4 «Шилка», з БК – 4000 пострілів та пусковими від ЗРК «Стріла-10М», здатними вражати повітряні цілі, що знаходяться на віддаленні 5000 метрів та висоті 3500 м.
Незважаючи на те, що на даху башти залишилася антена, РЛС виявлення та стеження, замість старої системи керування вогнем машина оснащена новою цифровою комп’ютерною системою, засобами передачі даних та системою навігації.
Для збільшення внутрішнього об’єму корпус шасі було зроблено вищим, порівняно з танком Т-80У, що виразно видно на фото. Справа в кормі корпусу встановлено допоміжну силову установку,
яка забезпечує роботу всіх систем машини при заглушеному основному двигуні.
На дорогах з твердим покриттям 35-тонний ЗРПК “Донець” розвивав максимальну швидкість 65 км/год, а по пересіченій місцевості – до 40 км/год.
Для критиків такого рішення одразу зазначу. По-перше, саме таке шасі постачалося Пакистану, а тому, логічним було його пропонувати як основу для ЗРПК для простоти уніфікації та обслуговування. По-друге, функціонал ЗСУ-23-4 “Шилка” це прикриття бронетанкових кулаків на відстані від 400 до 500 метрів від передньої лінії, а бронювання “шилок” не гарантувало безпеку екіпажу.
У результаті вийшло дешево і сердито, а непогане шасі Т-80УД надавало серйозний запас міцності для подальшого розвитку проєкту. Але, на жаль, проєкт не отримав «зелене світло» ні як експортний варіант, так і не знайшов розуміння у тодішньої української влади, навіщо Україні важко-броньована ЗРГК, за наявності 2К22 «Тунгуска».
Цікавим було те, що з гарматною компонентою можна було грати і замінити 23-мм АЗП-23 на, наприклад, спарку КБА-1 або ЗТМ-1. Але набагато цікавішим було те,
що пускові «Стріла-10М» у майбутньому могли б мати ракети РК-10-ОФ.
Ракети РК-10 розроблялися у двох варіаціях, як протитанкова, так і протиповітряна, з дальністю ураження цілі до 10 км і перспективою збільшення до 12 км на висотах до 3,5 км. У 2021 році пройшла презентація цієї ракети у складі ЗРК «Стріла-10».
На жаль, Україна втратила можливість отримати добре броньований з вельми непоганим шасі на ті роки, особливо в кількісному аспекті, ЗРГК, який мав ще й доробок щодо подальшої модернізації та покращення засобів ураження.
Крім того, базою для самохідного ЗРГК «Донець» могли служити шасі танків Т-54/55, Т-62, Т-72.
А тепер найцікавіше…
У світі дуже багато на сьогоднішній день незатребуваних на складах ЗСУ-23-4 «Шилка», як у боєздатному, так і не зовсім стані. У свою чергу, Україна має багато шасі Т-80/72/64/62/54/55, які можна адаптувати під потреби для такого проекту. Чому старе, але актуальне сьогодні взагалі не враховується у питаннях посилення засобів ППО?
Наприклад, з урахуванням усередненої дальності ракетної компоненти «Донця» по висоті 3,5 км і гарматної компоненти в 2-2,
5 км, для закриття берегової лінії Одеси, протяжністю близько 36 км, знадобилося б 16-20 ЗРГК «Донець» або 4-5 батарей, відповідно до проєкту 1990-х років… Якщо говорити про прикриття Харкова, то це до 45 км, або 20-24 ЗРГК «Донець» або 5-6 батарей.
Повторюся, на сьогодні є країни, де можна в тому чи іншому стані купити ЗСУ-23-4 «Шилка», а в України, і не лише в України, є маса незатребуваних танкових шасі. Але, крім цих компонентів, на відміну від 1990-х, Україна має сучасні технології, які з нездійсненого проєкту харківського заводу ім. Малишева створили б один із найкращих ЗРГК.
А якщо цим питанням займуться на місцевому рівні, а не на рівні тих міністерств, де не до кінця оцінюють можливості та варіанти виходу зі складних ситуацій? Є можливість викупити “Шилки”, якщо можливість встановити на шасі і оснастити куди більш сучасною начинкою. Так, це займе час, але не роки, а місяці. І буде результат. Але на 4-й рік війни цього результату ми як не бачили, так і не бачимо, на тлі наростаючої загрози з повітря.
Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко
Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter, а також на наш канал в Telegram. Разом до Перемоги!
