У першій половині XX століття німецька хімія стала зброєю стратегічного масштабу. Країна, що не мала власної нафти й селітри, створила технології, які змінили хід історії.
До Першої світової Німеччина контролювала до 88% світового ринку синтетичних барвників — хімія стала однією з найефективніших галузей економіки. Але в ключовому компоненті — селітрі — вона була залежною від імпорту. Морська блокада Британії у 1914 році могла паралізувати армію.
Німецькі компанії впроваджували інноваційну на той час модель бізнесу. Вони опирались не тільки на університетські дослідження чи приватні розробки окремих хіміків, а й створювали власні лабораторії.
Так компанія BASF звернула увагу на технологію, винайдену Фріцом Габером та вдосконалену для промислового застосування Карлом Бошем, яка отримала назву «процес Габера-Боша».
Це дозволило країні виробляти аміак, азотну кислоту та селітру без імпорту. Історики припускають: без цього Німеччина, ймовірно, не протрималася б у війні далі 1915 року.
У 1930-х роках хіміки взялися за пальне. Фрідріх Бергіус, Франц Фішер і Ганс Тропш розробили методи отримання бензину та дизелю з вугілля. До початку Другої світової у Третьому Рейху діяли 12 заводів за методом Бергіуса і 9 заводів за методом Фішера–Тропша. Перший метод давав високоякісний бензин, а другий — дизель, мастильні матеріали й базовий бензин.
Технології стали прикладом того, як наука може одночасно рятувати й руйнувати цивілізації. Історія німецької хімії — це не лише про винаходи, а й про другий бік медалі.
AIN у новому відео на YouTube розповідає про те, як синтетичне пальне та добрива впливали на економіку Третього Рейху та які наслідки мали ці відкриття — від використання примусової праці до участі в розробці хімічної зброї.
Дивіться більше: Порох з повітря і бензин з вугілля
