У світі, де новий iPhone чи оновлення Android обговорюють на кожному кроці, новини про смартфони з Північної Кореї звучать як щось з паралельної реальності. Це закрита країна, з якої інформація просочується по краплинах, і технології там розвиваються за своїми, дуже специфічними законами. Та нещодавно відомому техноблогеру вдалося отримати два такі гаджети, вивезені з КНДР нелегально, і показати світові, що насправді являє собою мобільний зв’язок в умовах тоталітарного режиму.
За залізною завісою: що можуть смартфони КНДРНа перший погляд, пристрої під назвами Haeyang 701 та Samtaesong 8 виглядають як звичайні бюджетні смартфони кількарічної давнини. Їхній дизайн нагадує недорогі моделі Huawei чи інших китайських виробників, і недосвідчена людина навряд чи запідозрить у них щось незвичайне. Однак це лише маскування. Як тільки пристрої потрапляють до рук, стає зрозуміло, що вони створені не для зручності користувача, а для виконання зовсім інших завдань. Відчуття від користування ними блогер описав як «повернення в минуле»: все працює повільно, а програмне забезпечення виглядає застарілим.
З технічної точки зору, ці смартфони значно поступаються навіть найпростішим сучасним аналогам. Камери слабкі, продуктивність низька, а операційна система — це глибоко модифікована версія старого Android, позбавлена будь-яких сервісів Google. В умовах відсутності ринкової конкуренції виробникам просто немає сенсу вкладати кошти в інновації. Головне завдання цих апаратів — функціонувати в межах закритої екосистеми, і з цим вони справляються. Але найцікавіше починається, коли спробувати вийти з них в інтернет.
Забудьте про глобальну мережу. Власники цих смартфонів можуть підключатися лише до внутрішньої державної мережі під назвою «Mirae» («Майбутнє»). Для доступу потрібна спеціальна SIM-карта та державна ідентифікація. Контент у цій мережі суворо обмежений: державне телебачення, офіційні новини, пропагандистські матеріали та декілька схвалених державою додатків. Швидкість такого «інтернету» коливається від 2 до 33 Мбіт/с, що в десятки разів повільніше, ніж навіть публічний Wi-Fi у сусідній Південній Кореї. Це не засіб для отримання інформації, а лише ще один канал для її дозування.
Пропаганда та стеження: головні функції цих гаджетівНайбільш показовим елементом, що розкриває суть цих пристроїв, є їхня програмна клавіатура. Це справжній інструмент ідеологічного контролю. Наприклад, при спробі надрукувати слово «Південна Корея» система автоматично виправляє його на «Маріонеткова держава». Навіть нейтральні, на перший погляд, терміни зазнали політичних змін. Слово «Корея» («Joseon») асоціюється виключно з КНДР, тоді як для південного сусіда використовується принизливе «Південна Чосон». Навіть молодіжний сленг не оминула цензура: популярне звертання «Oppa» (щось на кшталт «коханий» або «старший брат») замінюється на ідеологічно правильне «Товариш».
Кожен елемент інтерфейсу, кожна програма просякнуті єдиною ідеєю: Північна Корея — велична держава, зовнішній світ — ворожий, а будь-який іноземний вплив є небезпечним. Смартфон у руках громадянина КНДР — це не вікно у світ, а радше кишеньковий пропагандист, який щохвилини нагадує про «правильну» лінію партії. Гаджет не розширює можливості людини, а, навпаки, замикає її у вузьких рамках дозволеної інформації та нав’язує єдину точку зору на все,
що відбувається навколо.
Але наймоторошніша знахідка блогера ховалася глибше. Виявилося, що смартфони запрограмовані робити знімки екрана через випадкові проміжки часу. Ці скріншоти зберігаються у прихованій системній папці, і користувач не може їх ані переглянути, ані видалити. По суті, це невпинний цифровий нагляд. Кожна дія, кожне набране слово, кожен переглянутий сайт у мережі «Mirae» фіксується і, ймовірно, передається куди слід. Смартфон перетворюється на ідеальний інструмент для шпигунства за власним господарем, фіксуючи будь-які прояви нелояльності чи інтересу до заборонених тем.
Отже, що таке північнокорейський смартфон? Це не засіб комунікації чи розваг у нашому розумінні. Це досконалий інструмент тотального контролю та пропаганди, замаскований під сучасну технологію. Він ілюструє, як потужні інновації, що в усьому світі асоціюються зі свободою та доступом до інформації, в умовах диктатури можуть стати інструментом поневолення. Історія цих гаджетів — яскраве нагадування про те, що будь-яка технологія є лише знаряддям, а те, чи принесе вона користь, чи шкоду, залежить виключно від рук, у яких вона опиниться.
