Війна — це не просто час трансформації української освіти, а ще й момент, коли вона постала перед ризиком системних навчальних втрат. Від постійних повітряних тривог до переміщення сімей та психологічного виснаження — усе це призводить до втрати зв’язку учнів з освітніми процесами.
Водночас саме криза оголила інше: освіта не може бути ефективною без системної взаємодії держави, громадського сектору та міжнародних партнерів. Саме ця синергія — запит держави, експертиза громадських організацій і ресурс міжнародних донорів — сьогодні формує нову логіку освітніх рішень.
У межах багаторічної програми стійкості #MYRPUA ці зусилля спрямовані на створення та розвиток цифрових продуктів для вчителів, які в подальшому мають прямий вплив на учнів. Одним із визначних досягнень проєкту стало впровадження цифрового скринінгу емоційного добробуту учнів 1−4 класів у шести прифронтових регіонах. Також відомо, що після аналізу результатів МОН затвердило цю технологію для використання в освітньому процесі надалі на глобальнішому рівні.
Програму фінансує глобальний фонд Education Cannot Wait за сприяння Міністерства освіти та науки України.
Вона реалізовується двома потужними консорціумами: місцевим на чолі з KSE та міжнародним, який очолила фінська організація Finn Church Aid.
Системна модель замість фрагментарних рішеньПочаток повномасштабного вторгнення у 2022 році міг спровокувати миттєві рішення, однак освітній процес після Covid-19 вже був адаптований під онлайн-навчання: уроки переносилися в ZOOM, оцінки виставлялися в електронних щоденниках, а замість деяких уроків надсилали відео з відповідних тем. Але швидко стало очевидно — цього недостатньо, щоб подолати навчальні втрати, де є більше 50 тисяч освітян.
Анастасія Крикун, менеджерка Методичної служби платформи ПОВІР та фахівчиня EdCamp Ukraine, спільноти, яка налічує понад 50 000 освітян, наголошує: це не локальна проблема, а глобальний виклик, який в Україні тільки загострюється через воєнні дії.
«Майже третина українського учнівства — понад мільйон дітей — не має доступу до повноцінного освітнього процесу», — визнає вона. Саме тому з’являються нові рішення — не окремі інструменти, а комплексні моделі, як-от ПОВІР. Це платформа, де учнівство середніх і старших класів навчається разом з освітянами,
які пройшли спеціальну підготовку, задля скорочення освітніх втрат, а потенційно — і розривів.
Освітня онлайн-платформа ПОВІР є одним з проєктів EdCamp Ukraine. Там учнівство зустрічається зі спеціально підготовленими педагогами для подолання освітніх прогалин. На платформі поєднуються різноманітні варіанти доступів, як-от основний функціонал на загальній платформі, чат-бот для супроводу учнівства й викладацького кола, а також мобільна версія, яка розширює усі можливості і робить їх більш доступними.
«Навіть якщо ви не залучені до платформи безпосередньо, ви завжди можете зробити важливий крок — скерувати туди дітей, які потребують додаткової уваги, пояснення чи підтримки, — пояснює Анастасія Крикун. — ПОВІР стає для учнівства тим самим третім місцем — поруч зі школою та домом. Місцем, де можна спокійно надолужити знання, подолати освітні втрати та відчути впевненість у власних силах. Іноді найцінніше, що може зробити вчитель, — це показати шлях до підтримки».
У складних умовах буквального виживання українського суспільства все частіше говорять і про роль ментального здоров’я.
Тема напряму торкається й учнівства. Про важливість говорить і Анна Сидорук, СЕО Освіторії. Це провідна громадська спілка, що розвиває освіту в Україні: допомагає державі впроваджувати реформи, забезпечує професійний розвиток освітян, створює умови для рівного доступу кожного учня до якісної освіти. Анна розповідає: «У часи освіти в надзвичайних ситуаціях дуже важливою є підтримка ментального здоров’я учнів, вчителів і безпосередньо всіх учасників освітнього процесу. Війна, безсонні ночі від вибухів і тривог — усе це сильно впливає на моральний стан. А дитина може якісно і успішно навчатися лише тоді, коли вона спокійна. Для цього важливо, щоб вчителі могли ідентифікувати у дитини перші ознаки тривожності і будь-які ментальні негаразди». Відтак мова йде не тільки про доступні цифрові уроки, а й про такі, які будуть розраховані на комфорт кожного учасника навчального процесу.
Разом із Освіторією для програми #MYRPUA було розроблено понад 300 нових цифрових уроків — як для учнів, так і для вчителів. Це не окремі матеріали, а структуровані рішення, які допомагають швидко адаптувати навчання до умов війни,
поєднувати різні формати (онлайн, офлайн, змішаний) та зменшувати навантаження на педагогів.
Цифрові інструменти — нова освітня інфраструктураКерівниця проєкту від Навчай для України Ксенія Калина підкреслює, що ефективність з’являється лише тоді, коли освіта працює як система. У центрі — послідовна логіка:
- діагностика прогалин
- персоналізовані освітні маршрути
- регулярний супровід учня
У ситуації, коли навчання постійно переривається, система має бути водночас гнучкою та структурованою.
Сьогодні цифровізація освіти — це не набір окремих сервісів, а цілісна інфраструктура. Вона включає:
- інтерактивні платформи (LearningApps, Wordwall, Genially, Canva)
- інструменти планування (Google Calendar, таблиці)
- сервіси для рефлексії (Mentimeter, Padlet, Google Forms)
- освітні платформи з готовими матеріалами
- онлайн-курси для вчителів
«Цифрові інструменти знижують навантаження вчителя на підготовку і дають гнучкість: готові уроки, інтерактивні вправи, відео та маршрутні листи дозволяють проводити заняття в будь-якому форматі без втрати якості», — пояснює Ксенія Калина.
Окрім інструментів, важливою складовою стали навчальні курси для педагогів. Зокрема, EdCamp Ukraine розвиває напрям освіти рівності та недискримінації. Один із ключових продуктів — онлайн-квест-курс«Освіта без дискримінації», який вже запущений і активно впроваджується.
Наприклад, у своїй роботі СЕН-педагогиня з Дніпра Олеся Коржова яка працює на платформі ПОВІР, використовує діджитал-практики СЕЕН (програма соціально-емоційного та етичного навчання): цифрові картки-нагадування та аудіо-практики для заземлення,
миттєвого керування стресом та розвитку стійкості.
Цей курс відповідає національній стратегії розвитку освіти та допомагає вчителям:
- працювати з темами рівності та інклюзії
- формувати безпечне середовище в класі
- переосмислювати власні підходи до навчання
«Цифрові інструменти знижують навантаження вчителя на підготовку і дають гнучкість: готові уроки, інтерактивні вправи та відео дозволяють проводити заняття в очному, змішаному або дистанційному форматі без втрати якості. Онлайн-курси, зокрема Тьюторинг у школітаКласний виклик: початок учителювання дають прикладні підходи до індивідуалізації навчання та організації уроків у кризових умовах. Супервізії і тренінги допомагають швидко освоювати нові практики і працювати з різними рівнями підготовки учнів», — ділиться Ксенія Калина. Також це змінює й сам підхід до викладання, адже вчитель більше не витрачає ресурсів на створення контенту і може зосередитися саме на роботі з учнями.
Підсилити якість роботи допомагає і штучний інтелект як персональний асистент: він дозволяє дітям опановувати ШІ для структурування ідей або подолання «страху чистого аркуша».
Також діти та педагогиня іноді користуються ним для пошуку варіантів вирішення вправи «Айсберг системного мислення» та генерування взаємозв'язків у світі. Особисто Олесі Коржовій ШІ допомагає швидко створювати сценарії рольових ігор та ситуацій для відпрацювання навичок емпатії.
Доступ до освіти: цифровізація як критична необхідністьБезперервне навчання в умовах війни стало одним із головних викликів, у яких діджитал-системи показали свою очевидну перевагу. СЕО Освіторії Анна Сидорук називає одним із найважливіших таких інструментівВсеукраїнську школу онлайн. Ця платформа містить тисячі відеоуроків, тестів і матеріалів, що повністю покривають шкільну програму. «Сьогодні, коли кожен третій учень не має змоги відвідувати школу очно, ВШО для багатьох — це основний або навіть єдиний інструмент для здобуття освіти», — пояснює вона.
Платформа дозволяє працювати з навчальними втратами системно, адже завдяки діагностиці прогресу учнів через тести вчитель бачить прогалини у засвоєнні і відразу може спрямувати учня до потрібного матеріалу. Але окрім того, діджитал рішення адаптовані до умов війни та відключень світла:
- матеріали можна завантажити наперед
- навчання можливе навіть без інтернету
- можна працювати у власному темпі
- доступ є 24/7 з будь-якого пристрою.
Ці фактори роблять освіту для дітей на прифронтових територіях незалежною від обставин. Для молодших школярів (1−4 класи) є свій особливий продукт — безкоштовний мобільний застосунок «Вивчаю — не чекаю». Тут математика та читання подані в ігровому форматі. Дитина подорожує віртуальними куточками країни, виконує завдання, читає захопливі тексти та дивиться анімовані відео. Весь контент також офіційно погоджений державою, а такі ресурси, як ВШО, iLearn та «Вивчаю — не чекаю», є повністю безоплатними та доступними 24/7. Будь-який учень чи вчитель може зайти на них у зручний час з будь-якого пристрою.
Онлайн-навчання: роль вчителівРоль вчителя радикально змінилася з початку повномасштабної війни. «Якщо раніше акцент був на методиці, то сьогодні — на гнучкості, психологічній підтримці учнів і цифрових навичках», — стверджує Анастасія Крикун.
Учитель має бути не лише педагогом, а й фасилітатором, тьютором і точкою психологічної стабільності.
Він керує індивідуальними освітніми траєкторіями, працює з різними темпами навчання, підтримує мотивацію і емоційний стан учнівства. З цим погоджується СЕН-педагогиня Олеся Коржова:
«СЕН-педагог — це не просто вчитель, це провідник платформою, особистий коуч, мотиватор, натхненник, який допомагає дитині не загубитися в освітньому просторі та віднайти внутрішні ресурси для вдосконалення власних скілів. І саме СЕН-педагог знайомить дитину з нею самою, допомагає почути і зрозуміти себе, розвиває її „м'які навички“, що допоможуть в майбутньому». Особливу роль у такому підході відіграють інструменти для рефлексії (Mentimeter, Padlet, Google forms) для групової роботи, щоб діти могли анонімно або відкрито ділитися емоціями та думками.
Окрім СЕН, ідейні автори платформи ПОВІР зробили акцент на внутрішню мотивацію до навчання. Мова йде саме про вчительську спільноту, яка пройшла конкурсний відбір та програму підвищення кваліфікації, щоб краще розумітися на системі навчально-методичної співпраці.
Але важливо врахувати, що тому, хто підтримує, також необхідна підтримка.
Тож, ГО Навчай для України в межах багаторічної програми стійкості (MYRP) забезпечує не фрагментарну, а системну підтримку педагогів, що критично важливо в умовах війни. Вона включає:
- менторську підтримку молодих вчителів
- підготовку до проведення занять з надолуження знань
- залучення молоді до вчителювання
- навчання тренерів і супервізорів
- розробку та надання методичних посібників
- мотиваційні формати Хвилі натхнення
- підготовку вчителів-наставників
- регулярні супервізії
Дар’я Демчук-Маригіна, учителька природничої галузі з Києва, яка працювала тренеркою для педагогів природничої галузі щодо інструментів з подолання освітніх втрат у проєктах Освіторії, ділиться: «Ми вчили педагогів поєднувати програму, тривоги, відключення і освітні втрати. І це реально — якщо є інструменти. Я в першу чергу показувала ті, які використовую на власних уроках. До прикладу, вправи для реалізації діяльнісного підходу,компетентісні завдання, онлайн-платформи,
які одночасно дозволяють пояснити теми, провести рефлексію та додати інтерактиву на уроках».
Діджитал підхід, який працює: кейси з класуАдаптація до навчання онлайн займає немало часу, тож виникає необхідність швидко розібратися. Для цього платформи використали арсенал можливостей, серед яких як робота з учнями на уроці, так і домашні заняття. Олена Головченко, мама хлопчика, який проживає в Польщі та навчається у Харківському ліцеї, розповіла:
«Мій син, семикласник Іван, навчався на платформі ПОВІР. Дуже зручно, що заняття проходили в онлайн-форматі, адже можна було долучатися із будь-якого місця, в зручний час та за потреби повертатися до матеріалів. Івану цікаво було досліджувати і саму платформу. Там він планував зустрічі або підтверджував запити від тренерів та СЕН-педагога, відстежував свій прогрес, залишав відгуки про заняття, збирав відзнаки (ачівки) і винагороди (віркоїни), які потім зміг обміняти на подарунки. Заняття проходили на платформі Zoom. ПОВІР-бот нагадував про заплановані заняття, а для зручної комунікації під час групового Марафону створили групу в месенджері.
Загалом всі інструменти були нескладними. Навчання у ПОВІР стало для Івана платформою для зростання: від вдосконалення мови й технологічних навичок до прагнення розуміння власної стійкості та цінності бути людиною. Це був корисний і цікавий досвід».
Ефективність цифрових інструментів яскраво видно на конкретних прикладах. Вчителька матиматичної галузі з Харківщини Євгенія Бутенко, яка працює з у проєкті Освіторії, описує проблему:
«Учень 7 класу мав великі труднощі з темою «Сума кутів трикутника та властивості зовнішнього кута». Традиційні малюнки в підручнику здавалися йому статичними й незрозумілими, через що він постійно плутав формули та не міг розв’язати навіть прості задачі на знаходження невідомого кута.
Інструмент: Ми використали динамічне середовище (Desmos) та авторські інтерактивні вправи.
Як це спрацювало:
- Жива геометрія: Замість того, щоб просто дивитися на трикутник, учень власноруч «рухав» вершини фігури на екрані. Він бачив на власні очі: як би він не змінював форму трикутника, сума цифр на лічильнику кутів незмінно залишалася 180. Це перетворило сухе правило на очевидний факт.
- Візуалізація «невидимого» За допомогою анімації ми «відривали» внутрішні кути.
У результаті учень перестав боятися задач з геометрії. Через два заняття він самостійно пояснив принцип знаходження зовнішнього кута, спираючись на власні спостереження в програмі. Це був перехід від «я нічого не розумію» до «я бачу, як це працює».
Євгенія Бутенко підсумовує,
що це навчило її не просто «давати матеріал», а створювати освітній дизайн, де кожен елемент уроку працює на залучення учня. У таких кейсах добре видно, як працює цифровізація: через візуалізацію складного, інтерактивність, гейміфікацію та миттєвий зворотний зв’язок.
Фото: надано партнерами програми
Освітні втрати — це про більше, ніж надолужити знанняОдин із ключових висновків, який звучить від вчителів: навчальні втрати — це не лише академічна проблема. Олена Кісєль, тьюторка ГО Навчай для України з Криворізької гімназії № 15, пояснює це через точну метафору:
«Освітні втрати — це своєрідний стілець, який стоїть на чотирьох ніжках: педагогічні, соціальні, психологічні втрати і подібне. Якщо ми одну ніжку прибираємо, то стільчик не буде довго стояти. Так і тут. Ми не можемо працювати тільки з академічними прогалинами — треба дивитися ширше», — говорить вона. Її досвід роботи в межах тьюторських занять показує: для дітей критично важливо як надолужити знання, так і повернути відчуття безпеки.
«Для дітей вийти на заняття, де тебе не оцінюють, де не змушують відповідати „правильно“,
а намагаються зрозуміти, що ти відчуваєш — це дуже важливо. Це простір, де дитина може говорити, помилятися і не боятися. І це теж частина навчання», — пояснює Олена Кісєль.
Цю думку доповнює Дар’я Демчук-Маригіна, яка працює з учнями в Києві:
«Є діти, які пережили окупацію. Вони можуть мати високий рівень знань, але на уроці не можуть зосередитися. У мене була учениця, яка після повітряної тривоги просто плакала, бо згадала свій досвід. І в такі моменти ти розумієш: зараз не про програму. Зараз про підтримку».
Таким чином, освітні втрати — це не просто про «наздогнати тему», а про відновлення здатності навчатися в принципі.
Баланс онлайн і офлайн: де проходить межаПопри всі переваги цифровізації, вчителі мають схожу позицію: вона не може повністю замінити живу взаємодію. Олена Кісєль підкреслює це дуже прямо:
«Ми пробували адаптувати все під онлайн — і це можливо. Але є величезна втрата — це соціалізація і психологічний стан дитини. Онлайн — він холодний. А офлайн — це тепло. Це контакт „очі в очі“. І це те, чого не вистачає», — пояснює педагогиня з Кривого Рогу.
Більш широко на ситуацію вдається поглянути, згадавши про те, що є діти, які через відключення світла або переїзди пропустили місяці навчання. І зараз вони змушені одночасно наздоганяти старе і вивчати нове. І без цифрових інструментів це було б просто неможливо. Таким чином, саме поєднання форматів стає ключовим:
- онлайн — забезпечує доступ і гнучкість,
- офлайн — дає глибину і взаємодію.
«Вчителі часто використовують платформи для впровадження методики „перевернутого уроку“. Вчитель дає учням опрацювати теорію самостійно на ВШО, а у класі вже фокусуються на практичних завданнях та розборі складних кейсів», — пояснює Анна Сидорук.
У цій моделі якраз і видно продуктивний баланс: те, що можна стандартизувати, пояснити через відео, дати на самостійне опрацювання чи повторення,
переноситься в цифрове середовище. Натомість жива взаємодія в класі використовується для того, що найважче відтворити онлайн: обговорення, практики, складні пояснення, спільний пошук рішень.
Освіта, яка витримує кризуСьогодні діджиталізація — це не просто тренд чи інновація, якими можна скористатися чи ні. Це відповідь на колапс системи освіти, який міг би статися, якби не ґрунтовна підготовка, що відбулася за часів пандемії, та відкритість суспільства до пробування нових підходів.
Учителька Євгенія Бутенко пояснює, що цифровізація — це не просто «заміна паперу на екран», це інструмент компенсації. «Вона допомагає через асинхронність: дитина може переглянути запис пояснення або пройти тест тоді, коли у неї є світло та спокій. Через гейміфікацію: вебквести, сторітелінг та інтерактив допомагають „обійти“ стресовий бар'єр і зацікавити предметом навіть у складних умовах. Через миттєвий фідбек: онлайн-платформи одразу показують помилку, що дозволяє учню не заучувати неправильний алгоритм, а одразу коригувати свої дії. Це дозволяє нам зберігати бодай ту „базу“, яка стане фундаментом для відновлення знань у майбутньому».
Українська освіта сьогодні формує нову — гнучку, адаптивну та людяну — модель навчання. У ній діджитал-інструменти не змінюють вчителя, а підсилюють його, дозволяючи дати учням не тільки здобути знання, а й навчитися мислити і відновлюватися. І головне — вона працює лише тоді, коли за нею стоїть співпраця: держави, громадського сектору та міжнародних партнерів. Саме ця взаємодія дозволяє не просто реагувати на виклики, а створювати рішення, які мають довготривалий ефект. Така модель дозволяє освіті не зупинитися навіть під час війни.
Матеріал підготовлено за підтримки Education Cannot Wait у межах програми MYRP у співпраці з Міністерством освіти і науки України та громадськими організаціями-партнерами. Думки, викладені в матеріалі, не обов’язково відображають офіційну позицію донора.
