Кожен, хто хоч трохи серйозно займається 3D-друком, рано чи пізно стикається з однією і тією самою проблемою — гора пластикового сміття в кутку. Невдалі друки, тестові кубики, продувні блоки від мультиколірного друку. Викидати шкода, а що з цим робити — незрозуміло. Стефан із каналу CNC Kitchen вирішив знайти відповідь і протестував DIY-екструдер філаменту Artme3D MK2 вартістю близько 600 євро.
Що це за пристрійArtme3D — розробка німецького інженера Девіда, і це відчувається в кожній деталі. На відміну від більшості саморобних екструдерів, де шнек подачі — це звичайний деревний бур із магазину, тут стоїть фрезерований шнек власної конструкції. Принципова різниця: він нормально тягне подрібнений пластик, який у звичайних машинах постійно застрягає і зупиняє подачу. Крім цього, конструкція майже повністю open source — можна зібрати з нуля, докупивши лише ключові компоненти.
Стефан купив повний кіт за власні гроші і провів кілька місяців тестів. Ніякої афіліації з виробником.
Машина постачається без пластикових деталей — їх треба надрукувати самостійно. У Стефана пішло близько 50 годин друку і півтори котушки філаменту.
Частину деталей він друкував із PLA, термонавантажені — з PETG.
Сам кіт комплектується всім до останнього гвинтика: є навіть суперклей і алюмінієва фольга. Єдине, чого немає з юридичних міркувань — блок живлення 24В (ще ~20 доларів на Amazon). Інструкція детальна, перекладена кількома мовами і нагадує мануал Prusa — хіба що без фірмових ведмедиків.
Зі складанням Стефан впорався за день. Окремо варто відзначити кілька розумних рішень у конструкції: мішалка в шнеку для рівномірної подачі подрібненого пластику, плавильний фільтр із дротяної сітки для затримання бруду та металевої стружки, гравітаційне розтягування ниті для контролю діаметра.
Прямо в екструдер цілі деталі не кинеш. Для тестів Стефан узяв брак від виробництва корпусів для паяльних насадок: невдалі друки, продувні блоки, шматки з відірваними підтримками. Усе це пройшло через електричний шредер, потім просіювання, потім три години сушіння при 60°C і вакуумну камеру з осушувачем. Сухість матеріалу — не каприз, а необхідність: волога у філаменті дає бульбашки і псує якість друку.
Машина прогрівається до рекомендованих 180°C,
матеріал засипається в бункер — і через кілька хвилин із сопла починає виходити нитка. Звучить просто, але за цим стоїть ціла наука: діаметр регулюється температурою, положенням вентилятора, швидкістю обертання шнека. Стефан виміряв кілька метрів штангенциркулем і підлаштував параметри. Допуск вийшов ±0,1 мм від цільових 1,75 мм — гірше, ніж у промислового філаменту, але цілком прийнятно.
За три години з подрібненого браку вийшла котушка красивої нитки. Синій і сірий пластик злилися в темно-синій відтінок із легкою мармуровістю. Потужність споживання — в середньому 60 Вт. Менше, ніж типовий 3D-принтер.
Зрештою Стефан надрукував з цього філаменту нові корпуси для паяльних насадок і фігурки. Без жодних видимих дефектів. Коливань діаметра на деталях практично не видно.
Але машина не позбавлена недоліків. Дротяний важіль датчика — нервова деталь: філамент іноді чіпляється за нього і починає скакати. Вимірювати діаметр штангенциркулем вручну незручно — хотілося б автоматичного контролю. Після трьох партій фільтр помітно засмітився металевою стружкою та блискітками з декоративного філаменту — доводиться чистити.
650 євро — це все ще серйозні гроші. До них треба додати вартість шредера, якщо його немає. Окупити вкладення зекономленим філаментом більшість хобістів навряд чи зможе.
Але якщо ставитися до цього як до хобі, а не до бізнесу, Artme3D MK2 — найкраще, що зараз є на ринку в цій ціновій категорії. Машина реально працює, матеріал із неї реально придатний для друку, а open source означає, що спільнота поступово допилюватиме недоліки.
Для мейкерських просторів і тих, кому принципово замкнути цикл і не викидати пластик — варіант більш ніж гідний.
Запис Ентузіаст випробував спосіб переробки браку з 3D-принтера у новий філамент спершу з'явиться на ProstoMob.
