У цьому випуску говоримо про таке:
- Як війна щоденно змінює розуміння безбар’єрності в Україні
- Як людина в Україні сьогодні може зрозуміти, що безбар’єрність — це і про неї теж
- Наскільки державні сервіси готові до потреб людей із травмами, ПТСР, ампутаціями
- Що показала евакуація щодо готовності міст до потреб маломобільних людей
- Які бар’єри є не в інфраструктурі, а в мисленні?
- Як зробити, щоб відновлення після війни було одразу інклюзивним, а не «потім доробимо»
- Чи є в держави стратегія щодо підтримки матерів військових, ветеранок, жінок-переселенок з інвалідністю
- У «Дії» зʼявився розділ «Безбар’єрність», «Статті та інструкції, які допоможуть розібратися в державних послугах у важливі моменти життя», але що там не так
- Наскільки коректна мова є важливою складовою безбарʼєрності
Анастасія Багаліка, Тетяна Ломакіна і Ліза Кузьменко Як війна змінює поняття безбар’єрності в УкраїніАнастасія Багліка: Наша сьогоднішея тема — «безбар’єрність». І доступність, яка прямо стосується, ну, практично кожної жінки. Насправді кожної. Тетяна Ломакіна, радниця-уповноважена президента України з питань безбар’єрності у нашій студії, і перше запитання таке загальне, але воно теж важливе. Про те, як війна змінює поняття безбар’єрності в Україні. І якщо взагалі говорити про безбар’єрність, що включає це поняття?
Тетяна Ломакіна: Дійсно,
все розпочалося ще в 2020 році. Якщо ми згадаємо, це був рік, коли ми всі були замкнені в своїх квартирах Тому що в цей час панувала пандемія, і в цей час перша леді України, пані Олена Зеленська, вийшла з великою розмовою про безбар’єрність. Вона спитала українців, чи відчуваєте ви бар’єри і які саме. І хто найбільше сьогодні потерпає від бар’єрів. Це дійсно відчуття того, що ми були всі замкнені в просторі. Воно якось побудило, підштовхнуло українців писати, відповідати, обговорювати. І більше 50 тисяч людей відгукнулося.
Вони писали, що не можуть вийти на вулицю, не можуть навчатися, працювати. І тоді вона у відповідь сказала, що пандемія завершиться, ми вийдемо. А є в Україні люди сьогодні, які постійно живуть в бар’єрах, і нам треба разом усім подумати, а як сьогодні нам разом будувати Україну фактично без бар’єрів.
Тоді дуже багато громадських організацій відгукнулося. У тому числі на це було звернення до президента України з проханням створити документ, який би описав статус, як є. Для того, щоб визначити, а як Україна могла би йти до саме безбар’єрності.
Бо, дивіться, бар’єр – це те, що заважає, а безбар’єрність – це така мрія, коли ми можемо все: можемо вчитися, спілкуватися.
- 20 травня Громадське радіо за підтримки ЮНЕСКО провело публічну подію «Політика рівності: частина щоденних рішень», присвячену практичному впровадженню принципів рівності та інклюзії у медіа. Під час заходу команда презентувала два документи — Політику рівності та Практичну інструкцію для редакції, які вже використовують у щоденній роботі та пропонують адаптувати іншим медіа.
Три простори безбар’єрностіТак народилися ці шість напрямів безбар’єрності.
Три про простори — це фізичний простір, інформаційний простір та цифровий. І тут є дуже вже сьогодні зрозумілі стандарти. Тому ми взяли такий курс на імплементацію європейського досвіду, підходів, стандартів, інструкцій, які вже були написані до нас. І зараз цей процес продовжується, ми дуже сильно просунулися у питаннях фізичного доступу. Саме в документуванні і правильних підходів, і навіть імплементували вже два європейські стандарти.
Це стандарти будівельні, тобто державні будівельні норми, але ще є стандарти, на які мають посилатися наші будівельні норми. І ці стандарти також вже написані, і вони саме про стандарти доступності.
Якщо ми кажемо про цифровий напрям, там для державних органів вже є обов’язковий європейський стандарт доступності. Він також вже імплементований як українське ДСТУ, і він обов’язковий для держави, але він не обов’язковий для місцевого самоврядування, бізнесів або будь-якої приватної ініціативи. Тому, щоб він став обов’язковим, зараз Міністерство цифрової трансформації готує,
мені здається, вже винесли в Верховну Раду, проєкт закону про доступність цифрових комунікацій.
Ми затвердили поки що методичні рекомендації про запровадження комунікації державних органів у форматі простої мови. Це важливо, бо ми маємо спростити комунікацію державних органів і перевести їх в більш легкий і зрозумілий формат.
І протягом року проходили навчання всі дотичні до комунікації центральних органів і обласних адміністрацій. Національна агенція державної служби ввела це навчання, в них є і онлайн-курси, і спеціальні програми по переходу в цей стандарт. І оце три напрями, які про простори.
Анастасія Багаліка: Невже відімре канцелярит і повідомлення державних органів можна буде читати, не перекладаючи собі в голові?
Ліза Кузьменко: Це не тільки проста мова, це не тільки про канцеляризми, не тільки про комунікацію, це для тих людей, які мають сприймати інформацію. Люди можуть бути старшого віку, з певними ментальними порушеннями.
Анастасія Багаліка: У нас величезні речення, триповерхові, це якісь залишкові радянські конструкції, коли треба було простір в законі заповнити максимальною кількістю слів, щоб люди нічого не розуміли.
Тетяна Ломакіна: Дивіться,
ми досліджували чому такі тексти і ми побачили, що це під острахом…
Бо людина, що займає посаду в державній службі сьогодні «апріорі є злодієм», так вважає суспільство. І значить, що якщо мені не вирішили мої питання на рівні органів місцевого самоврядування, я буду писати кому? Президенту, Кабміну і так далі, і вимагати. І коли я отримую, що ці люди теж мені пишуть, що мені щось не положено, я буду йти до суду. І щоб захиститися, оці всі речення пишуться не для людини, вони пишуться для майбутнього судового процесу, щоб якомога дати більше посилань, чому саме таку саме відповідь отримав той чи інший громадянин.
І навіть оце все можна викласти простою мовою. Тому дійсно цей курс розробляв НАДС разом із програмою розвитку ООН. І вони пробують заходити в ці тексти, те, що ви сказали, і викласти їх так, щоб людина зрозуміла про що, але дати посилання на нормативні правові акти, якщо людині треба буде йти до суду.
Ліза Кузьменко: Наскільки сьогодні державні сервіси готові до потреб людей, у яких є травми, які повертаються з війни. До ветеранів і ветеранок, до людей, у яких є ампутації і до людей, у яких є певні ментальні проблеми, порушення, зокрема, наприклад, ПТСР або інші травми.
Тетяна Ломакіна: Це якраз іще три напрями,
якщо перші три це про простори, ще три це вже такі функціональні напрями. Наприклад, послуги, це суспільна громадянська безбар’єрність, тобто це можливість людини отримати будь-яку послугу, незважаючи на стан здоров’я, вік, гендер або будь-які характерні риси.
І тут важливо, що для того, щоб подивитися на послугу, на її доступність, нам треба певні критерії. Є так званий GESI підхід – Gender Equality and Social Inclusion, коли ми маємо з одного боку розкласти всю послугу на певні етапи. Наприклад, отримання паспорту — це державна послуга. І тоді ми починаємо з першого етапу — а як людина дізнається, де і яким чином вона може отримати паспорт. Тобто, інформування людей про те, де сьогодні можна отримати паспорт.
«Зміна мислення і практика»І завершується через всі етапи відвідування, представлення документів, перемовини, далі отримання результату. Коли ми розкладаємо все це на етапи, ми маємо подивитися на кожному етапі різні суспільні групи. Просто об’єднати людей у суспільні групи і спробувати пройти через кожні етапи. Подивитися, чи є бар’єри для кожної із цільових груп,
які ми аналізуємо.
І чому я навела приклад видачі паспорту? Тому що ми робили цю вправу разом із відділом по правах людини, саме Національної поліції. Ми дивилися всі ці етапи і перетини, і де сьогодні виникають бар’єри. Цю вправу треба зробити просто на всі послуги, які є. І тут важливо, що нам здається, що просто держава видасть якусь методичну рекомендацію, і всі візьмуть і зроблять. Але насправді воно так не працює Це про зміну мислення і про практику.
Ліза Кузьменко: Мені просто згадалося, але це не про державу, це, скоріше, про бізнес. Коли військовий з ампутаціями рук не міг зробити фотографію і Приватбанк… Треба тримати карточку. І тільки на цьому етапі… у нас з 2014 року триває війна. Тобто, очевидно, скільки було людей, які не могли це виконати.
Анастасія Багаліка: Це всі ці знамениті історії із серії «Встаньте і приїдьте» до лежачої людини. Але потім з’явилися сервіси, які виїжджали на дом і робили…
Ліза Кузьменко: Очевидно, що бар’єри створюють люди…
Тетяна Ломакіна: Зараз ми працюємо над термінологією безбар’єрності. Ми прямо виписали, що можуть бути інституційні бар’єри,
тобто бар’єри, які придумала якась інституція і яка їм зручна. Наприклад, бібліотека працює з 8 до 5, з понеділка по п’ятницю А що робити на вихідних? Якщо ти працюєш, ти потрапиш? Ніяк. А чому так? Тобто питання бібліотек, як їх реформувати, їх діяльність.
Ну, наприклад, або це питання з певної інституції, яка створила такі правила, які не є зручними Можуть бути процедурні бар’єри, те, що ви сказали.
- «Так званий тиждень безбар’єрності» — читайте також колонку Володимира Пирога: Без прикрас: про життя незрячих
А наскільки у держави зараз є стратегія щодо підтримки, наприклад матерів військових, ветеранок, жінок-переселенок, з інвалідністю? Бо ми розуміємо, що у цих людей є специфічні гендернозумовлені виклики, і це теж про безбар’єрність. І безпекові виклики в тому числі.
Тетяна Ломакіна: Дивіться,
як стратегія безбар’єрності розглядає просто всіх людей? Ми дивимося крізь призму безбар’єрності на людей, не через категорію. Не через життєвий досвід, а через наявні потреби. І ці потреби можуть бути внаслідок життєвого досвіду, ситуації.
Можливо, якоїсь обумовленості при народженні, набуті протягом життя і так далі. І тоді, коли ми перестаємо дивитися на людину і питати, який в тебе є документ про який статус, а дивимося на те, що в такому стані людина може працювати, досягати якихось результатів…
Може за умови, наприклад, потребувати додаткового облегшування робочого місця, створення умов — це і про дійсно жінок на роботі, які виховують малих дітей — або чоловіків, які виховують малих дітей і так далі…
То в нас зникають категорії, з’являються люди з їхніми можливостями, їхньою спроможністю, їхніми потребами.
І тоді, коли ми їх так розкладаємо, нам більш явно і зрозуміло, які адаптації треба.
Слухайте випуск подкасту повністю у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!
Спільний проект за підтримки Представництва Фонду ім.Фрідріха Еберта в Україні (ФЕС). Думки, висловлені в цьому подкасті, не обов’язково відображають позицію ФЕС
Запис Мінцифри готує законопроєкт про доступність цифрових комунікацій, — Тетяна Ломакіна спершу з'явиться на Громадське радіо.
