Домашня вітроенергетика — це не лише встановити щоглу й забути про неї. Раз на кілька років конструкцію все одно доводиться опускати й перевіряти, навіть якщо на перший погляд усе працює бездоганно. Автор каналу WORLD ENERGY якраз зробив таку ревізію свого вітряка після чотирьох років безперервної роботи — і зняв весь процес на камеру, від опускання щогли до фінального підйому назад.
Чому взагалі довелося опускати конструкціюСам процес не такий простий, як може здатися. Панель довелося розвернути в потрібне положення — на захід, бо тільки за такого розташування вітряк можна безпечно опустити. Один із тросів відчепили, а решта два залишилися закріпленими по конструкції — так закладено інженерами ще на етапі збирання системи.
Кожні два роки я опускаю вітряк на перевірку. Але цього разу він простояв без обслуговування цілих чотири — подивимось, що там усередині.
Автор одразу зізнається: раніше, два роки тому, під час подібної ревізії, у механізмі виявили іржу, а деякі підшипники довелося міняти. Тоді ж він самостійно виготовив і встановив сальники — раніше їх у конструкції взагалі не передбачали.
Тож головне питання цього разу було одне: чи витримали саморобні деталі повторний цикл роботи.
Сальники тримають, іржі немає — перша хороша новинаРезультат порадував одразу. Сальники, змащені звичайним солідолом, чудово впоралися зі своєю роботою — жодних слідів корозії, все чисто й сухо. А ось амортизатор, зроблений із мотоциклетного демпфера, виявився справжньою гордістю автора: свого часу він модернізував цю деталь, зібравши її прямо у двадцятилітровій каністрі з маслом, щоб під час складання туди не потрапило жодної бульбашки повітря.
Результат — амортизатор працює м’яко, майже як гідроциліндр, легко й без ривків. Єдине зауваження — невеликі патьоки мастила, але це, за словами автора, нормальне явище для сальників такої конструкції.
А ось тут з’явилося справжнє питанняГоловна інтрига ревізії ховалась у механізмі примусового вивороту лопастей — тому вузлу, який відповідає за флюгерування турбіни під час сильного вітру. Прилади показали, що шток, який заходить у вал, почав рухатися туго. Причина стала зрозумілою одразу, щойно розібрали механізм.
- Солідол, яким свого часу змастили шток, за чотири роки перетворився на щось на кшталт густого гліцерину — тягучу, липку масу, яка й заважала вільному ходу деталі.
- Дві компенсаторні пружини, які мали відтягувати шток від опорного підшипника після спрацювання, банально не могли дотягнути механізм до кінцевика через цю саму загуслу змазку.
- Підшипник через це опинявся постійно затиснутим — а це, за словами автора, найкоротший шлях до його передчасного зношування протягом двох-трьох років.
що був реально в шоці, коли витягав вижимний вал — настільки густою й тягучою стала змазка. «Кажуть, кашу маслом не зіпсуєш», — жартує він, але цей випадок якраз показав, що з мастилом теж треба знати міру.
Рішення виявилося простим: залишити насухоЗамість того щоб знову намащувати вал соліловою змазкою, автор вирішив піти іншим шляхом — повністю відмити стару змазку і залишити вузол сухим. Втулка тут латунна, а сама стійка, за словами майстра, взята від передньої частини автомобіля «Таврія» — рішення, перевірене часом і попередніми чотирма роками бездоганної роботи.
Компенсаторна пружина в цьому механізмі відіграє окрему важливу роль. Її задача — відтягнути весь вузол від силової пружини настільки, щоб опорний дворядний радіальний підшипник не залишався постійно затиснутим. Якщо цього не зробити, підшипник просто «здохне» за пару років. А коли механізм вільно відходить і крутиться без зайвого навантаження — ресурсу вистачає на роки вперед.
Щітки, кінцевики і фінальна перевіркаПоки автоматика тестувала систему кінцевиків — машинка їздила від одного концевика до іншого,
розкручуючи лопаті через обвідний ролик, — майстер скористався паузою і зняв для перевірки щітки передачі сигналу. Тут теж усе виявилося в межах норми: знос за чотири роки становив приблизно міліметр-два, тоді як запасу товщини вистачить ще на шість-вісім років роботи.
Після очищення всіх вузлів, промивання застарілого мастила та збирання щіток назад, конструкцію підняли на місце. Процес зайняв цілий день — з обіду до вечора, — але результат того вартий: система знову запрацювала, трос закріплений, все зажато й перевірено.
Підсумок чотирирічної експлуатаціїЗа словами автора, жодних серйозних нарікань до конструкції немає. Усі підшипники цілі, нічого не хрустить, не гуде і не заїдає. Єдина реальна проблема за чотири роки — це загусла змазка на одному вузлі, і рішення виявилось простим: прибрати мастило там, де воно тільки заважає.
Автор налаштований оптимістично й сподівається, що наступного разу опускати вітряк доведеться не раніше ніж через чотири-п’ять років. Практика, за його словами, це підтверджує — надмірна ревізія самодіяльній конструкції такого типу не потрібна.
Запис Українець вперше за 4 роки опустив вітрогенератор і показав, що з ним сталося за цей час спершу з'явиться на ProstoMob.
