NV ділиться враженнями від DLC Ціна надії до українського шутера S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля після 15 годин проходження.
Чого-чого, а завзятості команді GSC Game World не бракує точно. З 2010 року її S.T.A.L.K.E.R. 2 пережила повне скасування, закриття та відродження студії, російське вторгнення, полірування в умовах війни, викрадення чорнової збірки гри хакерами з боліт і, нарешті, випуск у 2024-му з тонною технічних проблем і поспішним їх виправленням, щоб бодай сюжет можна було пройти до кінця.
Будь-який інший проєкт такі негаразди похоронили б. Проте любов українців — страшна сила. Серцю Чорнобиля співали дифірамби навіть у Верховній Раді, а менш ніж за рік Зона зібрала понад 6 мільйонів гравців. Нещодавня тематична акція GSC й АТБ взагалі спричинила такий ажіотаж, що організаторам довелося замовляти новий наклад колекційних карток і книжок.
Розробникам усе це, авжеж, лише зіграло на руку перед виходом великого DLC. Ставки на Ціну надії були надвисокі, адже в GSC наобіцяли повернення до витоків серії. Стара-добра гризня між фракціями Воля і Долг мала нарешті привести протагоніста Скіфа у Залізний ліс та на Чорнобильську АЕС.
В останню потрапити особливо кортіло, бо як же це — Зона, і без своєї головної пам’ятки?
https://www.youtube.com/embed/l5BwA-OUyNY
Що ж, розберімося, що у розробників вийшло цього разу.
Нарешті без лагів?Ціна надії не тягне кота-баюна за хвіст — у перші ж пів години брама до Залізного лісу нарешті відчиняється.
Уже по дорозі до нової локації можна оцінити свіжу графіку зразка оновлення 2.0, яке отримають усі власники основної гри в один день із виходом DLC. За рівнем освітлення картинку наблизили до перших трейлерів. Денні пейзажі особливо мальовничі: насичену палітру кольорів органічно доповнює нова рослинність, крізь яку пробиваються промені сонця.
Але й у затуманеному лісі поблизу ЧАЕС атмосфера не пасує, туман в електровогнях заворожує. Блискуча робота художників. Хіба що тіні підвели — у білді, який отримала редакція NV, на локаціях подекуди спостерігалися помітні миготіння.
А з оптимізацією що? Не знаємо, які шаманські танці GSC Game World відплясувала навколо Unreal Engine 5, але нова версія багатостраждального рушія явно пішла продуктивності на користь.
Ми проходили доповнення з високими параметрами графіки й увімкненим DLSS Quality на «народній» відеокарті GeForce RTX 4060. І можемо впевнено сказати, що нарешті, після майже двох років з моменту релізу, S.T.A.L.K.E.R. 2 ВІДНОСНО стабільна. У нас гра переважно тримала біля 60−80 FPS з нечастими просадками до 50−55. Контраст особливо відчутний на заводі Росток та інших заповнених NPC хабах, де раніше кадрова частота просідала до 30−35 FPS.
Не сказати що продуктивність вилизали до блиску — ні, звісно, ідеальна оптимізація та серія S.T.A.L.K.E.R. — це антоніми. Підвисання то тут, то там трапляються і частенько, коли гра на ходу підвантажує нові об'єкти.
Проте загалом грати стало відчутно комфортніше. Вилазки в не надто завантажені об'єктами рівнини взагалі йдуть як по маслу, на рівні 80 FPS і вище. Ще й поліпшений візуал підвезли.
Чи вдалося доповненняЗа перші 15 годин DLC до Чорнобильської АЕС ми… так і не дійшли. І це комплімент розробникам, які таки не лукавили про «десятки годин» контенту — його тут дійсно вистачає з лихвою. Розробники не тільки відкрили нові локації,
а й оживили деякі старі, на яких тепер зав’язані окремі квести. Що й добре, бо пустували два роки.
Окремий велетенський рівень GSC успішно проспойлерила в останньому відеоанонсі. Ми ж не будемо. (Ну, майже). Скажемо лише, що натхнення розробники явно черпали чи то з Alan Wake 2, чи то з ремейка Silent Hill 2. Власне, ніхто й не проти — вийшло напрочуд атмосферно, в найкращих традиціях виживач-горорів.
Залізний ліс порівняно з іншими районами сиквела невеликий, але й тут є що подосліджувати. В окремих локаціях з’явилася нова механіка — можна ловити аудіохвилі, стаючи в потрібні точки, щоб перехоплювати уривки старих радіоповідомлень: переважно мета у них суто оповідальна, але щонайменше раз вони навели на схрон.
У тому-таки лісі можна натрапити на нову перепону — кулясті згустки, які живлять електричні аномалії поблизу.
Як і показували у трейлері, за сюжетом Скіф навідується в комплекс уже понівеченого НДІЧАЗу.
Там же облаштувалася й ще одна аномалія — куля, яка вбирає воду з найближчих джерел і кружляє локацією. Потрапляння в кулю дорівнює смерті,
але й пересидіти до її зникнення не вийде, адже після цього вода піднімається та блокує шляхи вперед. Доводиться паркурити.
Подібного платформінгу в DLC чимало, що вкотре наводить на думки, що Сталкеру бракує елементів паркуру у стилі якої-небудь Dying Light чи Outlast. А то складається дивне видовище: ситуацій, коли треба кудись залізти — як за сюжетом, так і при побіжному експлорингу, — повно, а ось можливостей для цього катма, бо скутий на рухи Скіф уміє хіба що бігати й стрибати.
Ну і куди ж без «улюблених» забігів із точки А в точку Б на тисячу кілометрів! При дослідженні Зони це ще можна пробачити (чи радше змиритися), але гасання між сюжетними квестами DLC швидко почало дратувати. Розробники й самі, схоже, бачили, що динаміка провисає, тому разок дали змогу миттєво переміститися до нового завдання за допомогою провідника. Що заважало забезпечити безшовне проходження всього Cost of Hope, неясно.
З тутешніми бойовими сутичками тут, на щастя, все гаразд, навіть простору для тактик побільшало. Стелс у DLC стає в пригоді відчутно частіше, ніж в основній кампанії.
Наприклад, під час перестрілки в архіві можна використати темряву собі на користь, поки вороги розшукують Скіфа навпомацки. А окремий квест узагалі дає змогу по-тихому викосити цілу роту.
Хоча, звісно, й перти напролом, як правило, ніхто не заважає.
Історія DLC нарешті показує, чому Воля та Долг розірвали й без того кволу угоду Д4 Пересічні NPC згадували новий конфлікт і в основній кампанії, проте в сюжеті він ніяк не фігурував, що мало дивний вигляд. Привід для нової сварки в контексті всього, що відбувалося між угрупованнями раніше, здається дещо притягнутим за вуха, але свою справу він робить, і сюжет рухається вперед.
Думку гравця про кожну з фракцій формує окремий персонаж, який набивається нам у союзники. Від Волі — стильно-модно-молодіжна любителька іншомовних каламбурів Мавка…
…Від Долгу — вічно похмурий та по-солдатськи чіткий у висловлюваннях Зулус.
Симпатію викликають обидва герої завдяки вдалому дизайну моделей та непоганій озвучці. Хоча останнє можна сказати про всіх нових персонажів — «український колорит» тут так і сочиться з кожної-першої пащі. За суржик Зефіра і Кефіра і те, як він був відіграний акторськи, взагалі готові аплодувати.
Попередній вердикт
9 / 10Якщо вам подобається S.T.A.L.K.E.R. 2, то й доповнення, найімовірніше, зайде на ура. Геймплейно Cost of Hope — це плюс-мінус усе те саме, за що люблять (або ні) сиквел, принаймні в перший десяток годин. Сюжетно ж перед нами повноцінне продовження-в-продовженні, яке розширює лор серії. Окрема подяка за поліпшений візуал та доведену до пуття оптимізацію. Перебувати в Зоні ще ніколи не було так приємно, як зараз.
Читайте також:
Пекельні десантники та руїни Москви. 10 ігор, які поповнять каталог PlayStation Plus у серпні
