Звичка просити штучний інтелект одразу виправити, доповнити й покращити задум може мати несподіваний наслідок: нестандартна ідея поступово перетворюється на правильну, логічну, але цілком пересічну. Один зі способів цього уникнути — спочатку використовувати ШІ не як генератора відповідей, а як інструмент, який допомагає розібратися у власних думках.
Про це пише ZN.UA.
Ще недавно головним умінням у роботі з ШІ вважався правильний промпт. Користувачеві радили максимально точно сформулювати завдання, прибрати зайве, визначити контекст, формат і критерії результату.
Тепер набирає популярності майже протилежний підхід — rambling. Замість короткої та відредагованої команди людина передає моделі довгий потік думок: розповідає про задум, сумніви, суперечності, асоціації, невдалі варіанти й припущення, які ще сама не встигла остаточно сформулювати.
Сенс такого підходу в тому, що під час написання звичайного тексту людина вже редагує власне мислення. Вона прибирає повтори, відкидає дивні асоціації, намагається вибудувати логіку і часто втрачає частину інформації ще до того,
як її побачить співрозмовник.
ШІ здатний працювати інакше. Йому можна передати значно більш хаотичний матеріал, а вже потім попросити знайти в ньому головні тези, повтори, суперечності та зв’язки.
У такому разі розподіл роботи змінюється: людина не намагається одразу створити ідеально сформульовану концепцію, а генерує сирий матеріал. Машина допомагає його впорядкувати, не втручаючись у сам задум.
Це особливо важливо на ранньому етапі появи нової ідеї. Коли концепція ще не сформована, обговорення з іншими людьми неминуче впливає на неї: співрозмовники ставлять запитання, пропонують свої варіанти й змушують автора захищати або змінювати позицію.
У результаті задум може стати сильнішим, але водночас відійти від початкової авторської інтуїції. Автор матеріалу називає такий ефект когнітивною інтерференцією — стороннє мислення починає змінювати концепцію ще до того, як її творець сам побачив її цілком.
Цей процес у матеріалі порівнюють із роботою Мікеланджело. Скульптор нібито бачить майбутню фігуру всередині каменю і поступово відсікає все зайве. Але якщо за його спиною поставити двадцять радників,
кожен із яких рекомендуватиме відсікти інший шматок, кінцева скульптура вже може мало нагадувати початковий задум.
ШІ може стати проміжним етапом між появою задуму та його обговоренням з іншими. Людина отримує можливість спочатку самостійно розгорнути власну думку, а модель використовувати як своєрідний когнітивний буфер.
У такому режимі від ШІ не потрібно вимагати нових ідей. Набагато корисніше попросити його показати, які тези людина повторює, де суперечить сама собі, які твердження є фактами, а які лише припущеннями, і як змінювалася її позиція під час розмови.
Але тут виникає інша небезпека. Велика мовна модель сама спирається на величезний масив уже створених текстів і схильна пропонувати найбільш імовірні та знайомі конструкції.
Через це незвичайний задум ШІ може непомітно підтягнути до стандартного рішення. Ідея стане логічнішою та акуратнішою, але водночас може втратити саме ту дивність, з якої іноді й народжується щось нове.
Тому на ранньому етапі роботи людині варто залишати за собою право помилятися і не просити модель одразу все виправляти. Спочатку ШІ може допомогти зрозуміти задум, а вже після цього — критикувати, перевіряти та пропонувати альтернативи.
У перспективі такий спосіб роботи може стати ще важливішим. Персональні ШІ-системи зможуть накопичувати контекст рішень, концепцій, сумнівів і попередніх помилок людини, поступово перетворюючись із простого помічника на зовнішнє продовження її робочої пам’яті.
Головний принцип при цьому залишається простим: не дозволяти ШІ надто рано братися за «різець». Спочатку він має допомогти побачити власну ідею чіткіше, а не одразу переробити її на те, що модель вважає правильнішим.
