На другому році повномасштабного вторгнення на мене через соцмережі вийшла німецька громадянка українського походження
Вона представляла найновішу хвилю української еміграції — закріпилася в Німеччині перед Революцією Гідності й через певний час натуралізувалася. Пані мала намір згуртувати довкола себе тамтешню українську діаспору, для цього організувала інформаційний ресурс, який треба було чимось наповнювати.
Виявляється, новин із воюючої України, котрі є на доступних українських ресурсах, і різношерстих фейсбучних постів не досить. Треба створювати оригінальний контент, за що пані готова була платити зі своїх власних коштів. Як замовниця — давала теми, на які треба поміркувати і які мають цікавити діаспору. Співпраця протривала недовго: витрати не окупили себе, діаспора не згуртувалася, дієвого впливу на німецьке суспільство не мала, і ефект від нерегулярного видання нагадував відомий із приказки постріл із гармати по горобцям.
Співпраця протривала недовго: діаспора не згуртуваласяІснує хибна й тим шкідлива думка: Україна як жертва російської агресії і українці як героїчний Давид,
котрий давно і вперто опирається велетенській військовій машині Голіафа, перебуває у фокусі уваги якщо не всього світу, то тих, кого ми вважаємо союзниками по обидва боки земної кулі, — так точно. А тезу цю підкріплює — принаймні, має підкріплювати інша популярна приказка: нашого цвіту по всьому світу.
Виходячи з цього, небайдужим українським громадянам продають ілюзію: нічого не слід робити додатково, не витрачати час і ресурс на активне інформаційно-просвітницьке проникнення в Європу, США, Канаду, і дуже бажано — країни Глобального Півдня. До речі, саме на їхню лояльність і що далі, то більшу активну залученість до нової безпекової архітектури робить ставку у своїй книзі Трикутник влади Александр Стубб, президент Фінляндії та друг і адвокат України. Але менше з тим: виявляється, актуальну українську та проукраїнську інформаційну політику має формувати наша діаспора в кожній країні, де є хоча б дрібна щопта — вислів Василя Стуса — української громади.
Хвиля надії розбивається об шхери реалій. Наприклад, українська громадська активістка, нині мешканка США Настя Мельниченко не витримала Facebook-докорів і закидів щодо бездіяльності різних хвиль діаспори та
спробувала пояснити, чому в Америці вихід на протести проти політики Трампа вдарить бумерангом по їхнім учасникам. І виявляється, зразкова американська демократія значно обмежує протестні можливості як некорінного, так і корінного населення.
Мовби навмисне, спростовуючи її тези, українці Чикаго, штат Іллінойс — до речі, один із найпотужніших діаспорних осередків, визнаний таким навіть у одіозному фільмі Брат 2, — вийшли на акцію проти «дизельної» угоди Трампа з Путіним, іще й закликали американців голосувати на виборах у Конгрес по совісті.
Читайте також:
Артем Біденко
Вибори в США мало що змінять. До чого готуватися Україні
Проблема не в тому, що одні пояснюють неможливість протестів, а інші на них виходять «через не можу». Українські та проукраїнські спільноти в силу різних причин не формують і, на жаль, іще довго не формуватимуть потрібний, сприятливий для своєї батьківщини та для тих, хто в Україні зараз — цивільні чи в Силах оборони, — порядок денний. Усвідомлювати це особливо прикро з огляду на активну, системну і справді результативну, так, успішну інформаційно-пропагандистську роботу.
Це стосується всіх сегментів, від політики до культури. Останню «скасувати» не вдалося, хоча 2022−2024 року здавалося — ну майже, ну ще трошки, і російському перекриють інформаційний клапан.
Є аспект, який ми, небайдужі, активні й зацікавлені в просуванні проукраїнського порядку денного громадяни, уперто не бажаємо враховувати. Світ довкола нас не був, не є і не буде україноцентричним. Бо чомусь він не є чехоцентричним, латвієцентричним, молдовоцентричним — але німецькоцентричним і франкоцентричним теж. Країни Східної, Центральної та Західної Європи в різний час потерпали від російської агресії, а Східна Європа від завершення Другої світової до падіння Берлінського муру ще й перебували під російським впливом. Проте та ж сама Польща чомусь не конкурує з Росією на інформаційно-культурному полі. Як і Болгарія, Хорватія, Чехія — загалом, може скластися враження, що лише Україна намагається повністю замістити Росію та російський вплив для Заходу. Залучаючи при цьому діаспору як безкоштовних адвокатів, готових улаштувати десь аналог Майдану й закликати владу країни свого перебування вписатися за Україну проти Росії.
Згадується слоган бойовика Джона Ву Без обличчя: «Щоб перемогти його, він повинен стати ним». Розшифрую: задля знешкодження небезпечного поганого хлопця хороший хлопець має перевтілитися в поганця. Використовуючи як його методи, так і його ресурси, але при цьому бажано не зашкодити людям довкола. Усе ця лягає на сказане вище. Задля успішного перехоплення російського та проросійського порядку денного за межами поля бою в Україні слід нарешті почати не лише застосовувати дрони по російських НПЗ. Системна, послідовна, а головне — організована компетентними людьми інформаційно-просвітницька і — так-так, не бійтеся цього терміну — контрпропагандистська робота на західні аудиторії може мати й матиме подібний до знищення дата-центру російського Яндексу ефект.
Читайте також:
Остап Яриш
Новий сюрприз від Трампа. Далі буде
Як держава Україна століттями не мала суб'єктності. Обидва Майдани лиш заклали її фундамент. Війна — не той чинник, який їй сприяє. Швидше навпаки, від чужої війни втомлюються тим швидше, що довше вона триває, стаючи рутиною й зникаючи з основного переліку новин. Проте порядок денний — не лише чергова серія фото руйнацій та жертв. Бо поширити подібне не коштує нічого. Натомість інформаційна робота, згадана вже контрпропаганда, присутність України на всіх, навіть найменших політичних, економічних, культурних і спортивних майданчиках коштує дорого — але й результат вартий чималого. Інформаційна суб'єктність є складовою суб'єктності державної. Діаспора, якій ми делегуємо повноваження представляти нас і нашу країну, мусить мати ресурсну підтримку від української влади, а не від поодиноких інформаційних волонтерів. Так формується вплив, а вплив дорівнює бажаному результату.
