Апарат на швидкості майже 1100 км на годину вистрілює парашути, і саме в цей момент стає зрозуміло — все пішло не за планом. Саме так закінчився черговий політ Джо з каналу BPS.space. Він хотів отримати крутий кадр: камера вилітає з борту на апогеї і знімає, як відкривається дрог-парашут. А вийшло… ну, майже все, крім цього кадру.
Мета звучала амбітно. Ракета мала розігнатися до Маху 2, піднятися приблизно на 8 кілометрів і на вершині траєкторії виштовхнути камерний под. Потім уже можна було б думати про справжній політ у космос. Але спочатку — цей тест. І для нього мало спрацювати одночасно з десяток систем: керування, визначення апогею, викид камери, правильна послідовність піропатронів. Усе це — після 16g перевантажень і тряски, з радіозв’язком на п’ять миль від бункера.
«Мені не хочеться більше про це говорити. Давайте краще розберемо саму ракету»
Що саме летілоЗверху — полірований алюмінієвий носок на довгій склопластиковій секції. У ній — виріз для викиду камери і сам деплоєр з двома польотними комп’ютерами. Нижче — відсік авіоніки з комп’ютером Ava, GPS,
телеметрією і трьома камерами. Далі — відсік парашутів із двома жовтими дрогами з кевларовим посиленням. І нарешті — двигун N2300 на саморобному паливі Risky Batman у вуглепластиковому бустері з керованими закрилками на кінцях стабілізаторів.
Камерний под — окрема історія. Розібраний GoPro Hero 12 у 3D-друкованому корпусі, гіроскопічна стабілізація на маленькому моторчику з латунним колесом, GPS-трекер і стрімер для гальмування. Знімає на 240 кадрах. Джо спеціально робив окремі відео про кожен вузол, бо хотів, щоб усе спрацювало з першого разу.
Старт і перші ознаки бідиСтартували з полігону FAR у Рандсбергу (так, не в Мохаве, хоча звучить менш круто). Джо навмисно вибрав найдовшу і найміцнішу напрямну — вона погіршувала характеристики, але виглядала ефектно. Камерний под зарядили, перевірили телеметрію, озброїли системи.
Ракета пішла вгору… і майже одразу почала дивно поводитися. Сильне відхилення від вертикалі. Телеметрія зникла. У бункері сиділи і чекали, поки хоч щось з’явиться на екранах. Через кілька хвилин дані почали повертатися. Висота, швидкість зниження — усе виглядало нормально.
Здавалося, що ракета ціла і на парашутах.
Але потім хтось сказав: «Я бачив ще один шматок із стабілізаторами, що падав окремо». І тоді стало ясно — щось пішло не так.
Що саме зламалосяСпочатку знайшли верхню частину. Вона стирчала з землі, комп’ютери ще пищали. Але бустер зник. Кевларовий трос між секціями був розірваний, ніби звичайна мотузка. Дроги — у лахмітті. Це виглядало як надшвидкісне розкриття.
Камерний под знайшли майже одразу. Він був у дивовижно хорошому стані. Навіть увімкнувся. Але запис із нього виявився майже марним — камера почала знімати вже після того, як ракета встигла відлетіти на сотні метрів. Бо под викинули на швидкості близько 312 м/с.
Пізніше аналіз показав кілька незалежних проблем:
- Система наведення збудила власну частоту конструкції (близько 4 Гц). Джо перед польотом прибрав фільтр, який мав це гасити, і ракета почала «гавкати».
- Акселерометри Ava мали зміщення. Ймовірно, через падіння авіонічного відсіку під час перевірок. Комп’ютер думав, що ракета вже нахилена на 10°, і старанно «вирівнював» її ще сильніше.
- Головний винуватець раннього розкриття — комп’ютер Fluctus. Він інтегрував дані з IMU на частоті близько 50 Гц. А ракета якраз вібрувала на тій самій частоті. У результаті комп’ютер вирішив, що апарат уже перекинувся більше ніж на 70°, і дозволив барометру «побачити» апогей під час проходження трансзвукової зони на спуску.
через дві секунди спрацювали дроги — і все розлетілося.
Пошуки бустераБустер шукали довго. Один свідок бачив, як щось із стабілізаторами падало окремо. Джо навіть підняв дрон. Нічого. Уже майже змирився, що доведеться повертатися наступного дня.
А потім переглянув відео з наземних камер. У кутку кадру — 15 пікселів чогось, що дуже схоже на бустер. За цими 15 пікселями порахували відстань і сектор пошуку. І знайшли.
Бустер був у жахливому стані. Кевлар розрізав вуглепластик наскрізь. Один стабілізатор пішов під землю. Кабель VGA зник. Це вже не літатиме.
«Я ніколи раніше не залишав пустелю без усіх частин ракети. Того дня я поїхав з відчуттям розгубленості і розчарування»
Чи варто починати все спочаткуДжо довго сидів і думав. Бустер треба будувати майже з нуля. Камерний под теж уже на межі. Авіоніка стара. Парашути порвані. Носовий обтічник погнутий. По суті — нова ракета.
І в якийсь момент він сам собі поставив питання: а чи варто воно того? Один кадр. Просто один кадр із третьої особи, коли відкривається парашут. Місяці роботи. Ризик знову все втратити.
Відповідь прийшла швидко.
«Звісно, варто. Побачимось незабаром».
І це, мабуть, найкраще, що можна сказати про таких людей. Вони падають, збирають уламки, рахують пікселі на відео і все одно повертаються. Бо кадр того вартий.
Запис Створена ентузіастом ракета набрала швидкість понад 1100 км/год і раптово вистрілила парашути спершу з'явиться на ProstoMob.
