Протягом останніх кількох десятків років вчені безуспішно посилають в космос радіосигнали, сподіваючись, що таким нехитрим чином їм вдасться встановити зв'язок з позаземними цивілізаціями.
Поки що відповіді вони так і не отримали. Може, ніяких інопланетян і немає зовсім?
А може, ми щось робимо неправильно?
Відчуй запах
Деякі ентузіасти спілкування з інопланетним розумом, зокрема, художниця Керрі Патерсон, припускають, що земляни зобов'язані дати іншим цивілізаціям більш широке уявлення про свій світ.
Наприклад, ми можемо передати інопланетянам ... запахи.
Насправді ця ідея не позбавлена сенсу, адже представники інших розумних форм життя можуть сприймати навколишній світ, зокрема, звуки і зображення, далеко не так, як їх сприймаємо ми.
Тому запахи могли б доповнити їх уявлення про наш світ.
Однак це тільки одна з безлічі ідей щодо того, яким же чином дати про себе знати братам по розуму. Наприклад, ще 40 років тому Пуерторіканська обсерваторія Аресібо відправила в глибини космосу піктограму.
Наскільки відомо, до інопланетян вона так і не дійшла, а якщо і дійшла, то вони явно не вважали за потрібне відповідати.
Втім, в останні кілька років астрономи, антропологи та лінгвісти все ж прийшли до спільної думки щодо послання в інші світи: написати такий лист набагато важче, ніж їм здавалося спочатку.
І правда, якщо ми з вами спілкуємося за допомогою мови і зображень, то для позаземного розуму такий спосіб спілкування може бути абсолютно незрозумілий.
Перепони у спілкуванні
Прагнення повідомити про своє існування всьve Всесвіту живе в розумі людини вже дуже давно. Уявіть собі, наші пращури думали про те, яким би чином зв'язатися з інопланетянами, ще два століття тому!
У далеких 1800-х роках відомий математик Карл Гаусс вирішив передати послання іншим цивілізаціям вельми оригінальним способом: згідно з його планом, у лісах необхідно було вирубати широкі просіки і засадити їх пшеницею.
У результаті повинна була вийти величезна геометрична фігура, а точніше - «піфагорові штани». Таку фігуру можна було б без особливих проблем розгледіти з Місяця і навіть з Марса.
Але австрійський астроном Йозеф Літрів виступив з ще більш цікавою ідеєю: він запропонував владі своєї країни вирити широкі канали,
які згодом потрібно було заповнити водою з гасом і підпалювати ночами.
Таким чином, інопланетяни повинні були здогадатися, що на Землі є розумне життя.
Втім, до справжніх послань інопланетянам справа дійшла тільки в ХХ столітті. Радіотелескоп Аресібо відправив наше послання на саму околицю Чумацького шляху.
Цей «лист» представляв собою серію оцифрованих зображень, які повинні були описати чужому розуму наше з вами життя.
Але як не сумно це визнавати, подібні малюнки, швидше за все, є для інопланетян дивовижною таємницею. Крім того, цілком можливо, що вони взагалі не володіють органами зору.
Серйозною проблемою для розуміння можуть стати і несумісні технології. Ви чули про космічний апарат «Вояджер», запущений за орбіту Плутона 35 років тому?
Так от, він забрав із собою золоту пластину, яка містить вичерпну інформацію про людство. Але для того, щоб її відтворити, необхідний програвач. А чи є він у інопланетян?
Ви читали знаменитий роман Станіслава Лема «Соляріс»? Раптом, неземна цивілізація виявиться чимось схожою на розумний океан з фантазій прославленого письменника?
Навряд чи він зможе прослухати ту саму золоту пластинку. Як з гіркотою говорять про подібне спілкування вчені:
«Якби людина, навіть говорила мовою, зрозумілою наділеному розумом гомогенного океану, спробувавши пояснити йому концепцію статевого розмноження, навряд чи спроба увінчалася б успіхом.
Для взаєморозуміння необхідно, щоб обидвом сторонам був зрозумілий контекст бесіди ».
Необхідно враховувати той факт, що наші послання в глибини космосу рано чи пізно застарівають, також, як і знамениті «капсули часу», які, мабуть, з сентиментальних міркувань, отримали величезну популярність у всьому світі.
Наприклад, в штаті Джорджія ще в 1940 році була створена величезна «капсула часу»: в Оглторпському університеті виділили цілу кімнату, яку наповнили речами, що відображають культуру ХХ століття.
Передбачається, що через пару тисяч років нашим нащадкам буде цікаво подивитися на пиво, яке ми пили, і погортати сценарій кінострічки «Віднесені вітром». Але чи так це насправді? Що якщо знання, які здаються нам важливими, насправді не зацікавлять не лише наших праонуків, а й представників позаземних цивілізацій?
Ймовірно, що інопланетні цивілізації все ж існують, більше того, якщо вірити рівнянню Дрейка, що дозволяє розрахувати їх приблизну кількість, таких цивілізацій достатньо багато.
Можливо, деякі з них навіть є гуманоїдними. Але як подолати величезну космічну відстань? Інопланетяни можуть отримати наше послання через пару сотень років, відповідь від них буде йти також довго.
А чи потрібна нам відповідь?
Ентузіастів спілкування з інопланетянами можна зрозуміти: людині важливо знати, що вона не самотня у холодному космосі. Але деякі вчені, наприклад, антрополог Джон Трафаган, висловлюються про спілкування з позаземним розумом більш обережно:
«У діалозі з позаземним розумом якийсь відповідний сигнал ми в кінцевому рахунку отримаємо. У нас буде дуже мало інформації про тих, хто відгукнеться на наше привітання, а їхня відповідь, якою би вона не була, прийде через дуже тривалий проміжок часу.
Нам може набриднути чекати, ми можемо навіть забути про те, що взагалі відправляли послання - або ж, якщо затримка в часі виявиться не такою великою, то на підставі тієї мізерної інформації, яку ми винесемо з неспішного листування, наша фантазія намалює портрет співрозмовників, який може не відповідати дійсності. Ми можемо вселити собі, що розмовляємо з мирною цивілізацією ».
І це дуже важливо розуміти: якщо вони існують, вони не такі, як ми. Вони навіть не такі, якими ми їх собі уявляємо. Вони інші.
