Рівно 60 років тому відбулася подія, яка перевернула життя кіноманів усього світу. І хоча не відразу, але назавжди. 14 квітня 1956 року Рей Долбі (розробник добре знайомої аудіофілам системи придушення шуму у магнітному записі), і глава компанії "Ampex" Олександр Понятов представили перший зразок магнітофона. І навіть у трьох примірниках.
Треба сказати, що перші "Ampex" возили на візках, коштували вони колосальні на той час гроші - 50 тисяч доларів, а зображення записувалося не на касети, а на бобіни. Тож через великі розміри і дорожнечу перші відеомагнітофони використовувалися телекомпаніями, які нарешті отримали можливість зберігати свої телеефіри у записаному вигляді.
(До появи "Ampex" все телепередачі транслювалися в прямому ефірі, що нерідко призводило до курйозів - наприклад, коли ведучі новорічних "Огоньков" або артисти встигали у процесі зйомок як слід відзначити прихід Нового року.)
Кумедно, що у 1960 році уродженець Російської імперії Олександр Понятов отримав за свій винахід "Оскар". Кіноакадеміки не могли передбачити і в кошмарному стіні, що за якихось 15-20 років відеомагнітофони ледь не поховають індустрію кіно.
Таким чином, завдяки масовому поширенню відеомагнітофонів, людство отримало три великих досягнення сучасної цивілізації:
1) мультиплекси з системою стереозвуку "Долбі", завдяки яким вдалося повернути глядачів до кінотеатрів;
2) домашні відеотеки;
3) і фільми Квентіна Тарантіно. Як відомо, в юності режисер працював в кінопрокаті та дивився всі підряд - від китайських фільмів про бійців кунг-фу до чеської "нової хвилі", формуючи таким чином свій унікальний стиль.
[image=70426]
До середини 70-х років ввезення "відаків" у радянський союз було офіційно заборонено - як девайс, який можна (і потрібно) використовувати в шпигунстві, але навіть коли заборона була знята, за "відак" легко можна було загриміти до в'язниці. Сісти можна було як за ведення підприємницької діяльності, так і за порнографію. Причому доходило до абсурду. Засуджені за перегляд досить вегетаріанських фільмів на зразок "Грецької смоковниці" або "Емманюель" продовжували досиджувати свої терміни, коли ці фільми вже щосили крутили в кінотеатрах часів перебудови.
За спогадами кінокритика Сергія Кудрявцева,
облави влаштовували у нічний час. Справа в тому, що радянське телебачення закінчувало віщати рівно опівночі, і якщо у вікнах після цього були помітні відблиски від працюючого телевізора, значить, в квартирі дивилися по відео-магнітофону щось крамольне. Після цього у всьому під'їзді відключалось світло, щоб відеокасету можна було дістати з магнітофона і заховати, і в квартиру вдиралась міліція із понятими.
[image=70425]
Зрозуміло, це було дороге задоволення: відеомагнітофон коштував 4-5 тис. радянських рублів. Так що не дивно, що перший в УРСР "відак" з'явився не в приватній власності, а в соціалістичній. За інформацією газети "Сегодня", один з перших відеомагнітофонів в Києві належав заслуженому тренеру України та УРСР з дзюдо Ярославу Волощуку.
"Він привіз відеомагнітофон "Панасонік" з Японії, - згадує керівник Інформаційного бюро "Динамо" Михайло Ошемков. - Саме з Волощуком ми консультувалися взимку 1974 року народження, яку техніку найкраще купити для нашого клубу".
Саме цим "відаком" користувався легендарний тренер київського "Динамо" Валерій Лобановський,
коли взимку 1973-1974 роках уважно вивчав записи матчів всіх провідних команд Європи. Саме на цих відеозаписах були побудовані теоретичні заняття Лобановського з футболістами "Динамо". Але вже навесні 1974-го у клубу був власний магнітофон.
У маститого радянського, а потім російського кінокритика Віктора Матізена перший відеомагнітофон з'явився значно пізніше, ніж у Лобановського - в 1985 році.
"Магнітофон привезла колишня дружина з Італії і попросила продати, - поділився Віктор Едуардович спогадами з кореспондентом Знай.ua. - Я розклеїв кілька оголошень, і за пару днів до мене нагрянули двоє покупців. Зрозуміло, щоб переконатися в його працездатності, вони прихопили з собою касету. З порнографією. Так що мені довелося якийсь час дивитися, як жирний волохатий мужик трахає противну бабу, яка неприродно верещала. Потім покупці безмовно відрахували 3,6 тисяч рублів - це був річний заробіток середнього службовця. Я відвіз пачку сотенних в Новосибірськ, зайшов до екс-дружини і жестом картяра метнув на стіл. Шкода, не було кому сфотографувати обличчя всіх присутніх при цій сцені".
На відміну від Москви, в Україні відеомагнітофони масово прийшли значно пізніше, вже після перебудови, і використовувалися не для приватного перегляду, а для бізнесу - в так званих відеосалонах.
[image=70424]
"В Україні був дуже короткий вік використання формату VHS - друга половина дев'яностих і початок нульових, - розповіла беззмінний директор кінотеатру "Жовтень" Людмила Горделадзе, котра придбала відеомагнітофон Sharp в 1992 році. - До цього відеокасети були чимось унікальним, легально практично неможливо було купити, і в основному цим займалися пірати. в дев'яностих кіноринок був неорганізований, в основному - піратський прокат, і, звичайно ж, працювали відеосалони. Дуже круті відеосалони могли дозволити собі показувати з проектора, а в основному показували фільми на звичайних телевізорах".
Незважаючи на жахливу якість фільмів, які показували перші українські підприємці в відеосалонах, багато хто згадує цей час з ностальгією. Ще б пак - відкрилося вікно в інший світ.
"Як не дивно, роль відеосалонів насамперед просвітницька, - вважає Горделадзе. - Тому що там було показано неймовірну кількість фільмів світового кінематографа, які не випускали в радянському прокаті. Після перебудови якраз вони почали поширюватися, люди стали привозити, переписувати, перекладати фільми . Так у нас показали і "Хрещений батько", і багато інших фільмів. Крім того, деякі салони показували і заборонений контент - порно, користуючись тим, що держава це ніяк не регулювала".
[image=70429]
А на початку нульових в Україні стали заново відкриватися кінотеатри, з найсучаснішим обладнанням, зручними кріслами і барами, і відеосалони просто вичерпала себе. А там на зміну морально застарілому формату VHS пришле DVD. Але, як то кажуть, це вже зовсім інша історія.
