Мережева пропаганда — це використання алгоритмів, автоматизації та великих даних для впливу на суспільне життя. Сьогодні вона стає невід’ємною частиною нашого життя. Здійснюють мережеву пропаганду так звані кібервійська, які уряд чи політичні партії наймають для маніпулювання суспільною думкою через інтернет. Використання такого виду пропаганди для формування суспільної думки через соціальні мережі стало справді всеохопним явищем і вже виходить далеко за межі дій кількох недобросовісних персонажів. В інформаційному середовищі, що характеризується великим обсягом інформації та обмеженою увагою користувачів, інструменти та прийоми мережевої пропаганди стають важливою частиною виборчих кампаній та публічної дипломатії.
В Оксфордському університеті проаналізували останні тренди мережевої пропаганди, а також її основні інструменти, стратегії та ресурси. Основні висновки такі.
Якщо говорити про масштаби мережевої пропаганди, то наразі важко оцінити точну чисельність кібервійськ та їхню ефективність. Однак уже можна скласти певне уявлення щодо того, скільки грошей витрачається на ці кампанії,
як кооперуються їхні учасники та який їхній організаційний потенціал. Отже, розмір та стійкість команд залежать від країни. У деяких країнах команди для мережевої пропаганди створюються тимчасово до виборів або за потреби сформувати певне суспільне ставлення до важливих політичних подій. В інших кібервійська фактично інтегровані в медіа-простір і відповідно є штатні працівники, які на постійній основі займаються контролем, цензурою та формуванням суспільної думки онлайн. Наприклад, за даними звіту, в Україні мережевою пропагандою на постійній основі займається близько 20 тис. осіб. У таких країнах, як Китай, В’єтнам та Венесуела, уряд наймає величезну команду людей для формування «правильної» суспільної думки через онлайн-канали.
Цікаво, що є докази й формального та неформального обміну досвідом між командами з різних країн. Так, протягом розслідування діяльності кібервійськ у М’янмі знайшли докази того, що військові чиновники вчилися в росіян, як користуватися соціальними мережами. Так само кібервійська в Шрі-Ланці запозичували досвід своїх індійських колег, а Агентство інформаційних мереж Ефіопії відряджало власних працівників на навчання до Китаю. Пропаганда сама по собі явище далеко не нове, але новітні технології, зокрема алгоритми, автоматизація, великі дані, змінюють масштаб, обсяг і точність поширення інформації. Як наслідок — соціальні мережі, які на початку свого існування вважалися осередком свободи та демократії, стали сьогодні інструментом поширення дезінформації, розпалювання ворожнечі й зниження довіри до засобів масової інформації та демократичних інституцій.
