Старший науковий співробітник з питань військово-повітряних сил та військових технологій британського аналітичного центру RUSI пілот Justin Bronk розповів про перспективи західних винищувачів для Повітряних сил Збройних сил України (ПС ЗСУ) у коротко- та середньостроковій перспективі.Про це повідомляє I-VIN.INFO з посиланням на Тексти.org.ua.
Перше основне – перехоплення крилатих ракет
Російські крилаті ракети регулярно вражають українські цивільні, військові та промислові об'єкти по всій країні. Вони запускаються з бомбардувальників далекого радіусу дії або кораблів.
Бомбардувальники перебувають далеко за межами зони дії української ППО, але самі ракети можна збити зенітно-ракетними комплексами та винищувачами.
Основним засобом захисту України від крилатих ракет є зенітні ракети великої дальності С-300ПС/ПТ і С-300В1, а також ЗРК меншої дальності «Бук» і «Оса». Однак українські винищувачі Міг-29 і Су-27 також регулярно здійснюють спроби збити російські крилаті ракети, найімовірніше, за допомогою ракет з інфрачервоною системою самонаведення Р-73.
Це вимагає, щоб винищувач перемістився в напрямку залпу крилатих ракет,
виявлених іншими радарами великої дальності, а потім або відстежив невеликі ракети, що здебільшого низько летять, за допомогою власного радара або інфрачервоного сканування (IRST), а потім збив ракету.
Це складне завдання, але пілоти ВПС України вже досягли певних успіхів на своїх літаках. Оскільки основні цілі для російських крилатих ракет містяться в центрі та на заході Україні, то збиваючи російські ракети, українська авіація не ризикує потрапити під удар російської ПВО чи винищувачів.
Будь-який потенційний західний винищувач, ймовірно, міг би добре впоратися з цією роллю. Але для того, щоб мати найкращі шанси на виявлення й ураження зазначених ракет, ідеально підійде активна фазована антенна решітка (АФАР) для ефективної боротьби з малими цілями на фоні наземних перешкод. АФАР також легше обслуговувати.
Друге основне завдання – відігнати російську авіацію від фронту
Українцям потрібно проводити бойове повітряне патрулювання на допомогу наземним ЗРК у запобіганні польотів російських винищувачів, штурмовиків і вертольотів в українському повітряному просторі та відтіснення їх від лінії фронту,
щоб захистити українські війська від повітряних ударів. Останнє є складнішим.
Російські ЗРК (ЗРК великої дальності С-300В і С-400, ЗРК середньої дальності «Бук-М1-2» і ЗРК малої дальності «Тор») становлять смертельну загрозу для літаків ЗСУ поблизу лінії фронту на Донбасі або в Херсоні, змушуючи їх літати ДУЖЕ низько. Це ставить їх у вкрай невигідне становище порівняно з російськими винищувачами.
Ефективна дальність дії ракет класу «повітря-повітря» залежить від висоти й швидкості як літака-носія, так і цілі. Літаючи нижче (і повільніше через щільність повітря) проти російських винищувачів, які літають вище і швидше, українські ракети мають меншу ефективну дальність польоту.
Російські винищувачі Су-35С і Су-30СМ також мають більш потужні радари й ракети з активною радіолокаційною головкою самонаведення Р-77-1 з більшою дальністю польоту проти напівактивних Р-27 ЗСУ (їхні реактивні двигуни також набагато менш ефективні на низьких висотах, ніж на високих). Міг-29 також має сумнозвісну малу дальність польоту.
Винищувачі, що постачаються із Заходу, зіткнуться з тими ж проблемами,
оскільки навіть якщо вони будуть оснащені AGM-88 HARM для придушення загроз середньої дальності, російські ЗРК дальнього радіуса дії не дозволять здійснювати вильоти поблизу лінії фронту на низьких висотах. Тому, що б не постачалось, воно має бути оснащене системою автоматичного самонаведення великої дальності.
Єдиним реальним вибором є американська ракета AIM-120C8/D, яка може бути встановлена на F-16 або більшість інших винищувачів НАТО, або ракета Meteor. «Метеор» інтегрована лише на Typhoon, Rafale і Gripen, і лише останній з них є прийнятний для ЗСУ з огляду на вартість і складність...
AIM-120D і «Метеор» є найновішими й найкращими керованими ракетами класу «повітря-повітря» в арсеналі НАТО, тому можуть бути побоювання, що вони потраплять до рук Росії, а їхні запаси невеликі. Але, між ними, «Метеор» пропонує набагато більшу ефективну дальність дії з малої висоти проти високолітаючих літаків Су-35/30.
Найбільшим викликом, однак, буде створення життєздатної системи логістики й технічного обслуговування для ЗСУ з будь-яким західним типом винищувача.
Для прикладу:
на початку 2011 року Ірак заплатив 3 мільярди доларів за 36 літаків F-16 з менш досконалою авіонікою та озброєнням, ніж потрібно Україні. Перші літаки були доставлені в червні 2014 року. (Україна могла б отримати такі літаки швидше, якби мала наявні літаки й пілотів, перекваліфікованих для їхньої експлуатації, за місяці, а не за роки...)
Однак іракський парк F-16 залишався сильно залежним від американських цивільних підрядників з технічного обслуговування, і коли вони були виведені через загрозу з боку ІДІЛ у 2015 році, флот швидко перестав функціонувати.
Західні швидкі реактивні літаки внутрішньо дуже відрізняються від «Мігів» і «Сушок», до яких звикли технічні фахівці Повітряних Сил ЗСУ. Вони використовують принципово інші компоненти, програмні продукти та системи управління. На підготовку механіків для роботи на літаках під наглядом у ВПС США йде близько року.
Забезпечення такого нагляду потребує керівників екіпажів технічного обслуговування, які знають літак і його системи зсередини, а також те, як вони взаємодіють між собою. Цьому можна навчитись роками.
В Іраку цю роль виконували підрядники, в Україні на це також знадобиться кілька років.
Однак надання підрядників передбачає виряджання висококваліфікованих західних цивільних осіб у країну, яка перебуває в середині високоінтенсивної війни на виживання і змушена використовувати розосереджені операції, щоб дозволити своїм швидким літакам уникати регулярних російських ракетних атак. Високий ризик.
Той факт, що ВПС України вдається підтримувати свої літаки в робочому стані шляхом розосередженого базування на автобазах та інших невеликих злітно-посадкових смугах, ускладнює логістику для західних літаків, а також накладає певні експлуатаційні вимоги. F-16 призначений для польотів з довгих підготовлених злітно-посадкових смуг.
Тому в ідеалі західний швидкісний реактивний літак для ЗСУ повинен мати характеристики, які дозволять проводити операції з автострад та інших коротких смуг. Очевидним кандидатом тут є шведський Gripen, оскільки він призначений для роботи на автошляхах і його можуть обслуговувати мобільні групи, зокрема й військові.
Проте шведський уряд і/або Saab можуть не захотіти постачати Gripen C/D, а потенційних донорів літаків F-16, деталей і запчастин набагато більше завдяки набагато більшій глобальній базі користувачів. У будь-якому разі життєво важливо, щоб процес розпочався якнайшвидше.
F-16 і Gripen – очевидний вибір. Жоден з них не може ігнорувати загрозу російських ЗРК поблизу фронту, але може змусити ПКС РФ відступити далі й покращити оборону від крилатих ракет. Обидва варіанти вимагатимуть політичної волі, щоб ризикувати підрядниками в країні для технічного обслуговування.
Нагадаємо,«Це, здається, «початок кінця» битви за Бахмут»: військовий аналітик про наступ росіян у місті.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото:Тексти.org.ua
