"Це цікава новація. «Ковальська" вивчала її декілька років до великої війни з точки зору виготовлення будівельних сумішей для використання в 3D-принтерах. Ми розробили рецепт сухих будівельних сумішей для них, протестували на одному з доступних будівельних принтерів у Києві, але далі діло не пішло через певні обмеження», - розповідає директорка Інноваційно-технологічного центру групи «Ковальська» Вікторія Співак.
Проблема полягає в тому, що на державному рівні немає ідентифікації технології 3D-друку. Тож потрібно:
- сформувати технічні вимоги та норми;
- на їх основі розробити умови та стандарти на методи випробувань;
- випробувати матеріали та конструкції;
- отримані результати передати проектантам, які закладуть у проектні розрахунки фізико-механічні характеристики 3D-виробів.
"Проте, якщо говорити про капітальну забудову в місті, то для житлової забудови вигідніше сфокусуватися на монолітно-каркасних типах споруд, а для промислових об’єктів – на збірних конструкціях із залізобетонних виробів. Перший забезпечить надійність споруд відбудови, останній – швидкість відбудові", - пояснює експертка.
Разом з тим технологія має великий потенціал в індивідуальних проєктах, говорить Співак. Тобто, є проєктант чи архітектор, який реалізує "авторський проєкт", проводить розрахунки, бере на себе відповідальність і будує споруду: наприклад, пішохідний або велосипедний міст. Також можна виготовляти малі архітектурні форми – лави, скульптури, альтанки, квітники тощо.
Раніше повідомлялося, що В Британії створено біопринтер з Lego, який "друкує" шкіру.
Більше про проблеми, тренди та перспективи використання 3D-принтерів під час війни читайте в статті Delo.ua "Надрукувати школу. Чи зможуть 3D-принтери допомогти у відновленні житла та інфраструктури в Україні".
