Тернопіль

Хто стоїть за жорстокими та протиправними «гастролями» на Тернопільщині бійців Третьої штурмової

За даними різних джерел, затримані - бійці 3-ої Окремої штурмової бригади. Там опублікували офіційну заяву щодо інциденту: «Підрозділ ознайомлений із повідомленням Національної поліції про затримання низки осіб на Тернопільщині, які начебто є бійцями Третьої штурмової. Бригада відкрита до співпраці з правоохоронними органами і очікує на обʼєктивне розслідування обставин, зазначених у заяві Національної поліції України. Третя штурмова - один із підрозділів із найнижчим рівнем злочинності серед військових. Бригада засуджує насильство проти цивільних осіб і сприятиме притягненню до відповідальності кожного, хто вчинив протиправні дії».


Насторожує слово «начебто». То бригада визнає бійців «своїми», чи ні? І тут на слідство чекати не потрібно, адже відомі імена та прізвища затриманих, їхні звання. Зрештою, при них були документи.


Попри «начебто», на судовому засіданні в Тернополі був присутній командир одного з військовослужбовців Коловрат Кожем’якін, який не погодився з рішенням суду: «Тому що, по-перше, вони всі молоді бійці, військовослужбовці, і вони могли б знаходитись на ПДД, виконувати свої обов’язки, захищати Україну замість того, щоб сидіти в слідчому ізоляторі. Вони б більше користі принесли на службі, враховуючи, що за них поручились офіцери з хорошою характеристикою…», - сказав Коловрат Кожемякін.


Логічним видається просте запитання – то чому ж вони не перебували на передовій, не захищали Україну і чому там за ними не пильнували «офіцери з хорошою характеристикою…»? Якщо ж вони самовільно покинули позиції і зі зброєю два місяці тероризували Тернопільщину та інші області, то чому про це не говорить командування бригади, чому не каже про відповідальність за законами війни?


А говорити справді є про що. В Нацполіції повідомили, що підозрювані вивозили потерпілих за межі міста, били їх і вимагали гроші або цінне майно. Одного з діючих військовослужбовців, який перебував на лікуванні, нападники перестріли на вулиці, силоміць посадили до мікроавтобуса та вивезли у невідомому напрямку. Його побили, погрожували зброєю та вимагали 50 тисяч гривень за звільнення.


Іншого мешканця Тернополя, застосовуючи сльозогінний газ, силоміць заштовхали у мікроавтобус і вивезли за місто. Там його роздягнули, облили легкозаймистою речовиною та змусили бігти перед авто. Згодом побили та утримували впродовж трьох днів у нелюдських умовах.


Ще одне логічне запитання – де в цей час були правоохоронці? Якщо бійці з Третьої штурмової бригади займалися рекрутингом, то поліція мала б їх супроводжувати. Якщо ж ті були «на гастролях», то чому ніхто не поцікавився, для чого шестеро військових приїхали до Тернополя зі зброєю. І найголовніше – чиє завдання тут виконували??? І яке???


Попри те, що затримані займалися звичайним грабунком, розбоями та знущаннями, окремі провладні журналісти вже «забили» на передвиборчий сполох»: «За крайній час ми побачили, що таке військові, які мають владу…», чи «Не кажіть біля мене більше «військових - до влади»… Ніяк не допетраю, до чого тут влада, і кого ж тоді до влади? Націоналіста зі «Свободи» Михайла Головка, чи депутатку від «Слуги народу» Людмилу Марченко?


Важко розібратися в цих хитросплетіннях. Одне зрозуміло, що «хтось» уже почав каламутити воду: чи корупційну, чи політичну, чи передвиборчу? З часом ми обов’язково розберемося в цьому болоті, якби зараз не гризла одна велика проблема, біда, засторога – війна! І, як на мене, дуже цікаву думку в статті «Фронт. Тил. Ворог» для «Української правди» висловив історик, політичний оглядач Михайло Дубинянський.


На його переконання, восени 2022-го фронт і тил були ідеальною парою. На той час в Україні діяла стихійна суспільна угода: армія, укомплектована високомотивованими добровольцями, бореться на фронті та захищає цивільних, а цивільні підтримують військових морально та матеріально, залишаючись у тилу. Ця гармонійна модель пропагувалася на державному рівні і здавалася оптимальною в усіх відношеннях. Та, на жаль, вітчизняна ідилія тривала недовго. Вже на другому році великої війни дистанційна віра у ЗСУ вичерпала себе. До середини 2023-го стало очевидним, що просто вірити в героїв-фронтовиків недостатньо. Фронт гостро потребував поповнення, яке міг надати лише тил. Однак більшість тилових жителів виявилися зовсім не готовими до такого повороту подій.


Незабаром скандали та ексцеси, пов'язані з недобровільною мобілізацією, буквально переповнили Україну. В очах українців грізна абревіатура «ТЦК» повністю заслонила призабуте слово «блекаут». Таким чином, власна держава стала виглядати більшим джерелом проблем для певної частини українського тилу, ніж зовнішній ворог. Під час затяжної війни це дуже небезпечна та деструктивна тенденція.


З іншого боку, 2023-го та 2024-го наростало невдоволення фронту щодо відносно комфортного тилового існування. І чим довше тривала повномасштабна війна, тим болючіше сприймався контраст між безстроковою армійською службою та життям тилових міст. Багатьох військовослужбовців це демотивувало. Розрив між фронтом і тилом неухильно збільшувався, ставши серйозним викликом для внутрішньої стабільності. Ризик обвалення фронту через брак поповнень межував із ризиком антимобілізаційних бунтів у тилу. З кожним місяцем нерозуміння між людьми в пікселі та людьми в цивільному підточувало країну зсередини.


«Безумовно, роз'єднана Україна зразка 2025 року здається вразливішою, ніж згуртована Україна трирічної давності. Ми починаємо виглядати хаотичною та тендітною конструкцією, готовою розсипатися від сильного зовнішнього поштовху. У москві цілком можуть вірити, що цього разу Україна не вистоїть перед російським енергетичним терором», - зазначає Михайло Дубинянський.


Та й прокремлівських провокаторів і виконавців, на різних рівнях, Україні ніколи не бракувало. Чому б не розглянути нинішню тернопільську ситуацію і через таку призму?


Василь ТОМИН

Свобода, авто, Джерело, газ, суд

Читайте ще