Важка операція, повернення до школи психолог і неочікуваний подарунок, що став визнанням творчості. Поки пісні на її вірші збирають тисячі переглядів у мережі, Світлана Леськів ділиться історією про таємну меценатку-подругу і про те, чому щире слово сьогодні потрібне людям, як ковток повітря.
Для Світлани Леськів із селища Товсте, що на Тернопільщині, 2025 рік став особливим — світ побачила її нова книга «Навчи мене, Господи, просто любити!». Ця подія стала не лише творчим здобутком, а й символом підтримки, адже видати збірку фінансово допомогла близька подруга поетеси.
Несподівана нагорода після важкої боротьби
Отримання відзнаки “Краща книга Тернопілля 2025” стало для пані Світлани приємним сюрпризом. Особливо тепер, коли кожен прожитий день має особливу цінність.
«Звичайно, що мені приємно отримати нагороду. Це була несподіванка, про яку повідомив Володимир Барна. Особливо після складного етапу життя, важкої операції внаслідок онкології. Але дякуючи Богу та підтримці рідних та друзів я повернулася у школу, відновлюю сили та працюю», — ділиться Світлана.
Це не перший вихід авторки до читача.
Її творчий шлях розпочався ще у 1996-му зі збірки «Вереснева прозрінь», згодом були публікації в альманахах, фольклористичні праці та навіть спільний проєкт із донькою — «Дитячий церковний календар».
Щира подруга, яка не шукає слави
Видання книги — справа коштовна, і часто талановиті люди залишаються «у шухляді» через брак фінансів. У випадку Світлани Леськів руку допомоги простягнула людина, яка забажала лишитися в тіні.
«Володимир Барна — редактор моєї книги. А фінансово допомогла подруга, яка не бажає озвучувати своє прізвище. Також з ініціативи селищного голови Івана Проданика та начальника УОКМіС Михайла Палюха замовили у видавництві ще 50 книг, поповнивши бібліотечний фонд громади. Буквально днями я мала зустріч та презентацію з бібліотекарями», — розповідає поетеса.
«Духовна поезія — це мої крила»
Бути поетом — це завжди бути трішки «іншим», вразливішим до світу. Світлана зізнається, що навіть найближчим іноді важко зрозуміти її емоційні стани, але вона приймає це як частину своєї природи. Для неї творчість — це кисень.
«Духовна поезія — сенс мого життя,
вона для мене як крила для польоту чи ковток свіжого повітря. Це розмова з Богом у поетичних рядках. Стан піднесеності та одухотвореності, немов стан блаженства. Мені багато людей пишуть, що коли читають поезію чи слухають пісні, то заспокоюються і їм стає легше на душі. Зараз люди спраглі спілкування, емпатії, доброти та просто щирих людських взаємин». Пісня, що згуртувала земляків по всьому світу
Окрім віршів, справжнім «вірусним» хітом у мережі стала пісня про Ромашівку. Вона розлетілася світом, відгукуючись болем і ностальгією в серцях тих, хто через війну чи життєві обставини залишив рідний поріг.
«Я підняла усе село! Усіх, кого пам’ятала і хто був у мережі, позначила, щоб прослухали. І потягнувся ланцюжок відгуків. Більше 16 тисяч переглядів! Мої земляки писали мені, що я розчулила їх до сліз. Багато людей уже покинули свої рідні будинки, виїхали за межі держави чи продали батьківську оселю. То дуже боляче, коли вже немає батьківської хати, рідних… А пісня — світла згадка, емоційна віддушина. Часом людям це потрібно, щоб набратися сил і далі іти».
Світлана Леськів працює практичним психологом ЗОШ І-ІІІ ступенів селища Товсте заступник директора з виховної роботи. Її приклад доводить: коли серце щире, а поруч є справжні друзі, життєві шторми не можуть загасити світло творчості і людяності.
Творчість дітей у малюнках до поезій Світлани Леськів
