Поет, кондитер, вчитель інформатики ... –- рецепт його життя приховує чимало несподіваних та, здавалося б, непоєднуваних інгредієнтів. Однак разом вони створюють вельми приємну і цікаву особистість Володимира Мелеха. Уродженець села Озерна, що на Зборівщині, став знаменитим на всю Україну завдяки участі у телевізійному шоу «Великий пекарський турнір». До приготування страв Володимир підходить із математичною раціональністю і поетичним вільнодумством водночас. Мабуть, саме аналітичне мислення і художність образів дозволяють пекарю добиватися виняткового гурманного смаку своїх страв. Чи допоможе це нашому земляку завоювати прихильність журі глядачі зможуть побачити на «1+1». Спеціально для тернополян смачну розмову з Володимиром приготувала «Тернопільська липа».
- Володю, скажи, пекарський талант та поетичні здібності відкрилися у тобі одночасно? Чому ж тоді здобував освіту на фізматі?
- Швидше, мабуть, пекарський талант. Взагалі, хист і любов до приготування страв. Вірші писала моя мама, на жаль, зошит з її творами не зберігся. А я розпочав літературну творчість в 16-17 років.
Тоді не було якоїсь такої сформованості, щоб вибрати філологію. Але я не жалію ні в якому разі, адже фізмат – це була наука життя, це був такий фундамент, який мені дозволяє легко здобувати зараз другий диплом за спеціальністю «українська мова та література». Філологічна освіта допоможе присвятити себе поезії, вдосконалити свою мову, позбавитися галицьких діалектів, якими мені завжди докоряють. Не виключаю у майбутньому і наукової кар’єри в галузі літератури.
- З п’яти тисяч претендентів на телеекранах з’явилося лише 12 учасників. Чи складно було пройти кастинг на шоу?
- Напевне, не настільки складно, наскільки довго це тривало у часі. Було 4 етапи – реєстрація на сайті, заповнення ще однієї анкети, відеоінтерв’ю по «скайпу», поїздка до Києва і потім виконання практичного завдання.
- Канал «1+1» анонсує це шоу «Великий пекарський турнір» як найдобрішу кулінарну битву. Чи справді це було так?
– Так, атмосфера була приємна, добра, тепла, попри те, що щось не вдавалося, виникали якісь робочі моменти. Але судді ставилися тільки професійно, тільки справедливо. Не було ніякого зверхнього ставлення,
«швиряння» тортами і кремами. І спілкування поза знімальним майданчиком було дійсно доброзичливим.
- Випікання хліба в український культурі мало глибоке символічне, обрядове значення, а сам процес порівнювали з магією. Чи віриш ти у прикмети, маєш свої повір’я та забобони щодо випічки?
- Скажу чесно, насправді хліба я в домашніх умовах майже не випікаю, але для конкурсу потрібно було, і я це зробив. Вийшло гарно, навіть судді це оцінили. Мій італійський хліб зайняв друге місце на конкурсі, тільки тому, що була не хрустка скоринка. Але, в принципі, я дуже добре володію цією технологією, я бачив з дитинства як це робила моя мама, як робить це моя тітка – хліб без форми на лопаті саджає у справжню піч. Саме від них перейняв цю справді магічну справу.
– Говорять, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок. Чи доводилося тобі завойовувати жіночі серця чимось солоденьким?
– Всім відомо, що жінки небайдужі до солоденького. Так наполегливо завойовувати не доводилося, але завжди своїх подруг, знайомих я пригощаю десертами з фруктів, морозива, вершків, сиру. Всі люблять і просять по дві порції.
Навіть коли моя кума Наталя з Києва (а в мене є тепер вже три куми) приїжджає в гості, то каже: «Не давай мені ні м’яса, ні страв, нічого, тільки солодкого з кавою».
– Чи приходить до тебе натхнення до віршів у процесі приготування їжі?
– Звичайно, дуже багато натхнення приходить. Коли вже всі інгредієнти змішані, зважені, тісто замішене, починається така «творча лабораторія». Я навіть переставав помічати камери. Я починаю думати над ідеєю. Спадають на думку і римовані рядки... У другому ефірі шоу я читав вірш, в якому відобразив весь процес випікання хліба: від хліборобських чоловічих рук, які засівають і збирають зерно, везуть його в млин до того, як жінки обов’язково з хорошим настроєм, добрими намірами і молитвою на устах починають замішувати тісто, саджають його у піч і коли від нього йде аромат на все село… Цей вірш я присвятив своїм батькам. Добрий хліб – це філософія буття. Треба не один раз його спекти, аби був смачний. Інколи все життя треба навчатися, аби випікати справжній хліб.
– Розкриєш секрет своєї фірмової страви для тернополян?
– Фірмової страви як такої в мене немає.
Але я спеціалізуюся на кондитерських виробах, зокрема на «пляцках». В мене є багато різних рецептів, але один із них – медово-яблучний. Я дав йому назву «Есмеральд» – зелений рубін. Це медові коржі, які просочуються сметаною, збитою з цукром. Начинка зі свіжих яблук, відварених в цукровому сиропі в суміші з зеленим желе справді виглядає як коштовне каміння в оправі. Тернополяни, якщо бажають, можуть звертатися до мене у соціальних мережах, я думаю, що детально опишу всі рецепти.
– Чи часто звертаються до тебе за порадою по кухні?
Щодо приготування кондитерських виробів, то дуже багато моїх подруг, друзів родини, колег по школі, просто людей, з якими я спілкуюся, звертаються, питають про тонкощі. Навіть хресна мама, яка вчила мене випікати, інколи зі мною радиться, ми разом випробовуємо багато нових рецептів.
– Якби наше місто було десертом, то який би смак мав Тернопіль?
– Він був би свіжим десертом, з часточками фруктів. Але наших фруктів, місцевих – вишні, білі і сині сливи, яблука, груші, наш кислий виноград. Також зі сметаною, сиром, шоколадом, нотками кориці,
ванілі, кардамону, легенького алкоголю.
- З якими найекзотичнішими інгредієнтами тобі доводилося мати справу?
- Чесно скажу, не використовую якихось екзотичних інгредієнтів. Але я здивував суддів, використавши халву для приготування бісквітного тіста. Якщо соняшникова халва, тісто виходить насиченого зеленого кольору, без будь яких хімічних барвників. На шоу мені дали якісну, але тхінну халву, і тісто вийшло зовсім не таким як за структурою, так і за смаковими якостями… Проте я пообіцяв всім учасникам, що перепечу торт і покажу, яким він має бути насправді. Обіцянка виконана успішно.
- Минулого року ти презентував свою першу поетичну збірку. Коли буде наступна «Зупинка для душі»?
- Буде щось більш багатогранне. Попередня збірка була сповнена інтимною лірикою. А тепер планую поєднати патріотичну лірику і релігійні поезії. В новій збірці слово «душа» буде присутнє, але назву я поки що тримаю у секреті.
- Знаю, що ти мрієш відкрити власну кондитерську в Тернополі. Чи це означає, що з кар’єрою вчителя інформатики буде покінчено?
- Поки що не зовсім, оскільки я пішов на підвищення!
Мене призначили директором і буквально на днях представили колективу школи села Осташівців, у якій я працював за сумісництвом. Маю надію, що на новій посаді я буду мати час для випікання і приготування десертів. Та, напевне, ця справа буде для релаксації, власного задоволення. Проте, якщо з’являться варті уваги ділові пропозиції, то в мене є багато ідей, які можна буде гарно реалізувати.
Спілкувалася Марія Богданович, Тернопільська липа Для читачів «ТЛ» той самий вірш про хліб, що народився на одній із передач: Я пам’ятаю час, як любий тато Збирав у полі пшениці й жита, А потім в млин зерно віз петлювати, Щоб мама випікати хліб могла.
І ось ставала мати на світанку, Молилась Богу, щоб благословив Суворий погляд, коси у серпанку, І тут розпочиналось диво з див.
Опара кисла, піч горіла з тріском, Мука крізь сито просівалась, як життя, За мить і тісто красувалось в мисці, Росло уверх, немов мале дитя.
І ось сира хлібина на лопаті Шугнула в піч в обійми до тепла, І аромат витав не тільки в хаті - Рум’яним хлібом пахло півсела.
Пройшли роки – не соромно згадати, Батьки у вирій відлетіли в небеса, А я все вчусь пекти, як моя мати Святу хлібину – філософію буття.
Володимир Мелех
