Тихими, спокійними вечорами він зачинявся у кабінеті, брав чорнильну ручку і з-під пера легко, наче осіннє листя, на папір лягали слова. У пам’яті, мов мавки, виринали спогади про безтурботне дитинство, цікаві розповіді дідуся, сільські вечорниці. Так з’являлася на світ книга Степана Дністряна «Я починаюсь з отчої землі». Мабуть, вперше у житті йому довелося писати не суху медичну статистику та малослівні звіти, а красномовну працю про історію свого народу, села та родини. «У цій книзі – рік моєї робити та піврічна пенсія», – жартує автор. А насправді – історія всього життя та світлі спогади пам’яті.
Цього чоловіка багато хто знає як очільника санітарної служби області, а у виданні відкривається ще одна сторона – сина бойківського краю. – Книга з’явилася не тому, що в мені закладено потяг до письменництва, а тому, що не дає спокою генетична пам'ять, яка передалася від дідів-прадідів. Ми не повинні забувати про те, що нам передали у спадок через століття. Тому я взявся за перо і за покликом серця написав ті речі, які для мене дорогі, – каже Степан Дністрян.
Книга «Я починаюсь з отчої землі» присвячена 10-річчю товариства «Бойківщина». З моменту його заснування зібралося багато цікавих матеріалів, втратити які було б неповагою до своєї історії. Умовно книгу можна поділити на дві частини. У першій описано історію створення товариства, щоденна робота, пам’ятні дати. Степан Дністрян перший відтворив хронологію усіх подій з життя об’єднання протягом 10 років. Окремим розділом розміщено інформацію про видатних бойків, нагородження членів товариства та їхні здобутки. У другій частині – унікальні розповіді, досі не зафіксовані у жодному виданні. До цього часу вони передавалися з уст в уста. Автор першим виклав їх на папері, а це понад 20 бувальщин із життя, які колись розповідав Степану Дністряну його дід, та більше 250 карпатських коломийок оригінальною місцевою говіркою. – У Карпатах зими довгі, вечори темні та холодні. Ані радіо, ані телевізора чи преси не було. Мамин батько був чоловіком дуже грамотним, любив спілкуватися, тому до нього на вечорниці приходило багато чоловіків похилого віку. Вони розповідали новини,
цікаві випадки з життя, радились, як господарювати: коли і що краще сіяти, як обробляти. Ми з сестрою були малими і слухали ці розповіді. Те, що запам’яталося, я виклав у книзі, решта, на жаль, втрачено, – розповідає Степан Семенович. Степан Дністрян роками беріг пам'ять про своє село Лімна Турківського району Львівської області та вивчав свій родовід. З’ясувалося, що дід прадіда був наближеною особою до австро-угорського цісаря, багато зробив для захисту прав українців. Коли автор починав працювати над книгою, дуже хвилювався, адже треба було описати все літературною мовою, а досвіду було обмаль. «Знали б Ви, скільки у мене рукописів залишилося, скільки разів я писав і переписував», – зізнається пан Степан. Першими читачами була родина: спершу – дружина, тоді - син. А вже потому над виданням працювали видавці. – Я близько року збирав матеріали. Описував, переписував, додавав. Думаю, книга – це прояв великої шани до наших дідів, це подарунок для нашого громадського об’єднання. Адже книга – це навіки. Мені захотілося більше розказати про свою родину, про село, в якому я народився. Я все життя виношував ідею якимось чином описати те, що колись у дитинстві почув від свого діда. Носив ці розповіді у своїх спогадах. Якби не написав цього, мабуть, з часом усе це забулося б та зникло, – каже Степан Семенович. Про свою роботу автор розповідає дуже скромно, але коли згадує родину і село, в очах спалахує вогник. Мрію всього життя нарешті вдалося втілити, та здійснення однієї мрії породило іншу, але поки що це секрет. Зоряна Гарасимів («Номер один»)
