ТТ вже писав, що тернопільський підприємець Солонинка М.С., який вважається власником частини ринку «Ласкаво просимо» у Тернополі на «Дружбі», є давнім товаришем іншого місцевого підприємця і депутата міськради від ВО «Свобода» Михайла Гладкого. З яким вони, нагадаємо, колись разом служили в міліції.
Так от, як стверджують колишні власники торгівельних павільйонів і наводять докази своїх слів, пан Солонинка і досі не заплатив жодної копійки за це майно. І Тернопільський міськрайонний суд, в якому слухалася справа про розірвання договору купівлі-продажу, про що просили обдурені колишні власники даного майна, повірив пану Солонинка і вимоги продавця не задовільнив.
І от, як ми дізналися, за дивним «збігом обставин», син пана Солонинка займає посаду … керуючого справами саме у цьому Тернопільському міськрайонному суді.
Звісно, ми ні на що не натякаємо. А просто констатуємо такий промовистий факт.
Нагадаємо про обставини цієї резонансної судової справи Пан Гладкий (сьогодні він є дуже впливовою людиною, оскільки особливо наближений до мера Тернополя Надала), доручив,
як нам відомо, пану Солонинка два роки тому укласти угоду з місцевим підприємством про викуплення ним частини ринку «Ласкаво просимо» (торгівельних павільйонів) на «Дружбі» у Тернополі, які до цього були у власності громади міста.
Дане майно перейшло у власність цього «бізнесмена». Але, як стверджують колишні власники, і досі вони не отримали за колись їхнє майно жодної копійки, хоча й так грошова оцінка цієї нерухомості комунальним підприємством «Експерт» була проведена по суттєво занижених цінах.
Звісно, обдурені продавці подали до суду на розірвання договору купівлі-продажу. І поки суд «тягнувся», про що нижче, Тернопільська міська рада швиденько продала землю під цим майном пану Солонинка. Хоча на дану нерухомість і до сьогоднішнього дня накладено арешт.
Але Гладкому, який, нагадаємо, очолює «земельну» комісію в депутатському складі міськради, як і його «шефові» Надалу, схоже, закони не писані. Адже в Земельному кодексі та інших нормативно-правових документах чітко прописано, що в таких випадках землю під нерухомістю продавати чи проводити інші дії з майном і земельними ділянками – НЕ МОЖНА.
Ну, але така в нас міська рада, і тут ми нічого зробити не можемо. Хіба правоохоронці.
А тим часом суд … не задовільнив вимогу про розірвання договору–купівлі продажу, мотивувавши своє рішення тим, що в позивача недостатньо доказів про неотримання коштів. Схоже, суддя, який вів слухання, піддався якомусь магічному впливу «чарівників» з Тернопільської міськради або подивився на цифри стосовно розрахунку прибутковості даного об’єкту.
Адже, повторимося, в договорі купівлі-продажу чітко зазначено, що покупець зобов’язаний заплати продавцеві гроші протягом 30-днів. А в процесі слухання суд не отримав беззаперечних доказів проведення оплати покупцем. Хоча ті ж нормативні та юридичні документи передбачають не визнання права власності на нерухомість на безоплатній основі при наявності договору купівлі-продажу, де чітко прописані сума і умови продажу.
Аж не по собі стає, адже за такими судовими рішеннями можна все комунальне майно чи приватну власність будь-коли і будь-чию продати… Хоча сам продавець майна представив докази протилежного – він неодноразово надсилав пану Солонинка такі претензії у письмовій формі,
про що свідчать поштові квитанції. Копію однієї з таких претензій, яких, нагадаємо було кілька, можна побачити наприкінці публікації. І все це також було додано продавцем в суд як докази не отримання коштів.
Дивно, але суд в ухвалі про це навіть не згадав.
При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги усі вищезазначені звернення ТзОВ «Агрокомбінат-Тернопіль» до Солонинка М.С., враховуючи навіть те, що претензії були відправленні з описом та з повідомленням про отримання.
Всі ці «нюанси» призвели до того, що продавець, якому не заплатили гроші і ще й не розірвали договір купівлі-продажу, подав апеляцію Апеляційному суду Тернопільської області.
Сподіватимемося, що суд вищої інстанції врахує цього разу всі обставини, долучені докази і наведені доводи позивача, які чомусь, можливо, пропустив чи не взяв до уваги суд першої інстанції і прийме законне рішення Примітка ТТ. Найбільше дивує один факт – як можна заплатити чи віддати комусь понад двісті тисяч гривень за купівлю майна, і не мати цьому ЖОДНОГО письмового чи документального підтвердження. Адже впевнені, навіть пересічній людині в таке повірити важко.
А тут суд повірив. Переконані, кожен читач навіть в магазині намагається отримати чек за дріб’язковий придбаний товар чи квитанцію про сплату, приміром, комунальних послуг в банку. Щоб мати підтвердження, що ви кошти віддали. А тут людина стверджує, що віддала сотні тисяч гривень, але жодного «папірчика», який би це довів, немає. І їй вірять в суді???
І до уваги правоохоронних та контролюючих органів – редакція ТТ просить перевірити інформацію, яку ми отримали від одного з читачів після наших публікацій. Чоловік стверджує, що: «В місяць Солонинка М.С. (власник частини ринку «Ласкаво просимо»- прим.ТТ) збирає, не обліковуючи жодним чином, не даючи корінців в касах прибуткових касових ордерів підприємцям, які орендують приміщення, близько 70 000 грн. в місяць, починаючи з 19.10.2012 року, тобто станом на сьогоднішній день це становить близько 1 000 000 грн. Затягування справи вигідно комусь, виходячи з вищенаведеного? І чим потрібно керуватись зібравши таку суму коштів, не платити в бюджет ринкового збору і не провести оплату за придбаний об’єкт?»
