Військового журналіста, учасника бойових дій в Афганістані, підполковника, уродженця села Шили Збаразького району, нині депутата Яворівської районної ради, що на Львівщині, Ігоря Гевка знаю уже декілька десятків років. Познайомився з ним у редакції збаразької газети «Колгоспне життя». До кабінету високого юнака у погонах – курсанта привів уже нині покійний редактор Сергій Дерейко: «Знайомтесь! Це – Ігор Гевко. Він наш земляк, вчиться у Львові на військового журналіста».
Ми з Ігорем дуже швидко знайшли спільну мову, потоваришували і до тепер підтримуємо тісні дружні стосунки. Коли він приїжджає у рідні місця, то неодмінно завітає й до моєї хати, що у селі Підгородньому Тернопільського району. Треба сказати, що Ігор дуже любить своє село, його працьовитих і скромних людей. Найкращими словами згадує нині вже покійних бабусю Марію Семенівну, батька Євгена Івановича, що увесь свій вік присвятив нелегкій хліборобській справі. У Шилах на мальовничому куті «Гребелька» живуть його мама Зіновія Петрівна, старший брат Олег з дружиною Ольгою, яка працює бухгалтером у сільській раді,
племінниця Світлана з чоловіком.
Після закінчення Львівського вищого військово-політичного ордена Червоної Зірки училища у 1985 році Ігоря Гевка відправили служити в Туркестанський військовий округ. Однак замість того, щоб пройти тримісячні курси, уже на другий день він змушений був написати рапорт і їхати в Афганістан. – 25 серпня, пам’ятаю як нині. Цивільний літак ТУ-134 взяв курс з Ташкента на Кабул. Афган зустрів 52-градусною спекою, дуже красивими горами Гіндукеш, – пригадує Ігор, якого тоді направили у дивізійну газету «Боєвоє знамя» 201 механізованої дивізії 40-ої армії. – Командував нами легендарний генерал-лейтенант Борис Громов, – каже Ігор Євгенович. – Штаб дивізії знаходився у провінції Кондуз. У перші місяці наш редактор, білорус підполковник Микола Борушко не відпускав мене на бойові завдання. Беріг мене, як рідного сина. А у жовтні 1985 року з Москви з редакції газети « Красная Звезда» до нас приїхав полковник Житаренко і саме з ним я пройшов бойове хрещення. Ми супроводжували військову колону з 200 автомашин з технікою, продовольством і медикаментами.
Попереду їхали машини бойової піхоти, а в небі зависали «вертушки». Колона рухалася в провінцію Баглан. Коли в’їхали у місто, то воно нагадувало кадри з фільму «За взяття Берліна». Душмани двічі обстріляли колону, тричі місто переходило з рук наших військ до душманів і навпаки. Артилерійський, а пізніше мінометний обстріли тривали понад дві години. Своїм «Федом-5» я зафіксував десятки воїнів, афганських селян та дітей. Після усього побаченого і пережитого спати не міг три доби.
В Афганістані лейтенант Ігор Гевко прослужив два роки і три місяці. Перехворів малярією, жовтухою, був поранений під око осколком гранати, брав участь в сотнях бойових операціях, рейдах, засадах, нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
Ми з ним постійно листувалися. Я й досі зберігаю деякі його листи про гарячі дні його молодості, що була обпалена безглуздою війною, в якій загинуло чимало молодих хлопців. Є серед них вихідці зі Збаразького району.
- Повернулися ми на батьківщину рейсовим літаком Ташкент-Львів разом з моїм найкращим бойовим побратимом Геннадієм Бойком. Нині він полковник запасу і живе у Чернівцях,
– розповідає Ігор Гевко. – Цілували землю, плакали, як маленькі діти.
Після Афганістану Ігор Гевко був відповідальним сектарем газети «Боєвоє знамя», що видавалася у танковій дивізії в Овручі Житомирської області. Там й одружився. Згодом брав участь у ліквідації міжнаціонального конфлікту в Нагорному Карабасі. Був редактором дивізійної газети «Патріот України», власним кореспондентом окружної газети Прикарпатського військового округу «Слава Родінє», спеціальним кореспондентом на Яворівському полігоні. Три скликання обирався депутатом Яворівської міської ради. Уже звільненим у запас, з 2005 року працював п’ять років на посадах керівника апарату, заступника голови Яворівської райдержадміністрації. І тепер Ігор Гевко не сидить, склавши руки, працює в комерційній структурі. Каже, що почав писати книгу-спогад про Афган, про те, що довелося пережити молодій людині, бойовому офіцеру, військовому журналісту.
Коли писав ці рядки про свого колегу, довідався, що Ігоря Гевка представлено до нагородження орденом Богдана Хмельницького.
http://narodne-slovo.te.ua/
