Півсотні тернопільських студентів та викладачів замислено гортають сторінки «Кобзаря», а його рядки відлунюють в опустілих і темних коридорах. Вони зібралися у ніч на 5 березня в читальному залі науково-технічної бібліотеки Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя аби провести «Ніч поезії з Шевченком».
- Останні три місяці ми ніяк не можемо прийти до тями від всіх цих подій і не знаємо, на що сподіватися. Я навіть не була певна, чи зможемо ми ще колись зібратися разом більше, аніж троє чоловік. Тому це щастя, що ми зараз тут можемо в такому колі читати Шевченка. Очевидно, що саме в цей час «Кобзар» треба читати. Він звучить для кожного по-іншому, інакше, ніж десять, двадцять, сорок чи сто років тому. – Розповідає організатор акції, начальник відділу виховної роботи та зв’язків з громадськістю ТНТУ Оксана Децик.
Подібна мистецька акція відбувається в ТНТУ вже вдруге. В рамках проекту «200 кроків назустріч Шевченку» до двохсотріччя від народження великого поета, на нічні читання з нагоди 152 річниці з дня перепоховання Т. Г. Шевченка шанувальники поезії збиралися у травні минулого року.
- Наш студент, Ігор Скоренький, напередодні цієї акції сказав: «буде, напевно, похмуро…». І я боюся, що так і буде. Адже ми відкриваємо «Кобзар» чомусь не на поезії «Зоре моя вечірняя», а на «Посланії і мертвим, і живим…». І ми читаємо ці вірші для нас, і для тих хлопців з «небесної сотні»… – додає Оксана Ярославівна.
Два чорношкірих хлопці з виразною інтонацією зачитують «Заповіт». На грудях у них – вишиванки. Убі Отомакілі та Елонг Ібрагім приїхали на навчання в Тернопіль з Нігерії майже чотири роки тому: - Ми не знали нічого про українську культуру, доки не прибули сюди. Тепер Шевченка ми знаємо як відомого поета і розуміємо, про що ці поезії. Я читав «Заповіт», де він просив поховати себе в Україні, писав про красу цього краю. Я погоджуюся, Україна дуже прекрасна, життя тут дуже прекрасне, – розповідають мені хлопці чистою українською мовою.
Про такий вечір іноземним студентам розповіла заступник декана пані Ірина.
- Чому нас всього лише двоє? Я думаю, що інші студенти хотіли прийти на ніч поезії, але не мали часу. Востаннє я хотів прийти, але, на жаль, я був у Києві.
Тому вирішив, що цього року я не можу пропустити, це просто мій обов’язок. – пояснює Убі.
Читання супроводжується відео з проекту «Наш Шевченко» Сергія Проскурні. З екрану свій заповіт Шевченковими словами читає Сергій Нігоян – перший з «небесної сотні» та ще 364 простих і непересічних українців.
Тихо звучить українська музика. Мерехтіння свічок надає вечору відтінку священнодійства. Учасники заходу декламують улюблені поезії чи навмання відкривають сторінки «Кобзаря» та зачитують будь-які строфи. І ці строфи завжди влучні. Певна спонтанність лише підкреслює нерозривність творчості Шевченка із сьогоденням. На думку читців, такий вечір – не лише гарне проведення часу чи спосіб згадати великого поета, це також внутрішній поклик знайти, відкрити, зрозуміти чи переосмислити по-новому Шевченка.
Ще ніколи відзначення Шевченківських днів не були такими направду щирими, як цьогоріч. Можна було не любити Шевченка, як не любити все, що нав’язується владою чи шкільною програмою з літератури. Можна було не любити Шевченка, як не любити міфи та ідеологію. Але сьогодні, коли Шевченко говорить вустами сотень тисяч українців, коли Шевченко говорить у нас, – не почути і не зрозуміти його – неможливо.
Марія Богданович, Тернопільська липа Фото автора
