о. Дмитро Долішняк Про діяльність УГКЦ у підпіллі після заборони радянським режимом у 1946, розповіла у своєму матеріалі директор Козівського краєзначого музею Алла Улішак Ніхто, запаливши свічку, не ставить її в утаємниченому місці, ні під посудину, але на свічник, щоб захожі бачили світло ( Луки 11.33).
Впродовж 1945-46 років відбулися масові арешти греко-католицьких священослужителів. Було ув'язнено митрополита Йосифа Сліпого та десятьох єпископів УГКЦ, і в таких умовах, без участі ієрархів УГКЦ, у 1946 році під тиском радянської влади скликано у Львові об'єднавчий псевдособор. Внаслідок псевдособору п’ять єпархій УГКЦ приєднано до РПЦ. Мало складатися враження, що УГКЦ знищена остаточно. Але більша частина священиків не прийняла православ'я, офіційно залишила священичу працю, вимушено влаштовувалася на різні роботи, а ночами хрестила дітей, вінчала молодят, відправляла в домашніх умовах Служби Божі.
В другій половині 50-х років з поверненням із в'язниць та заслань тих священиків, яким вдалося вижити, пожвавлюється підпільна діяльність УГКЦ. Найбільш відважні і свідомі віруючі,
яким було не байдуже, до якої церкви ходити, облаштовували у своїх хатах "домашні" церкви, відводили для них найкращі кімнати, виготовляли престоли і кивоти, створювали оптимальне сакральне середовище для богослужінь.
Такі домашні церкви були створені в оселях Михайла Долішняка та Миколи Котлярчука у Стопчатові на Івано-Франківщині; у родині першого зростав малий Дмитро Долішняк, а другий – катехит («монах у світі») Микола Котлярчук - мав великий вплив на раннє усвідомлення Дмитром свого покликання до священства.
Шлях о. Дмитра Долішняка до священства був довгим і тернистим. Наприкінці 1964 року о. Василь Лемішка робить «очну ставку» Дмитра із отцем-редемптористом Романом Бахталовським. У 1965 р. Дмитро Долішняк вступає до підпільної семінарії УГКЦ у Коломиї. Для цього він, тоді ще учень Яблунівської середньої школи, переводиться з денної форми навчання на заочну і з метою конспірації влаштовується працювати до лісокомбінату у м. Коломия. У цей час перебуває під значним впливом ректора підпільної семінарії о. Романа Бахталовського, священика з діда-прадіда,
вихідця зі Стопчатова, подовгу проживає в його домі, часто їздить з ним на Літугійні відправи у Стопчатів та присілок Борисівка. 1967 року Дмитра Долішняка призвано до армії і цим, на перший погляд, прикрим випадком врятовано його від тюремного ув’язнення. 13 жовтня 1968 року один із семінаристів видав о. Бахталовського, а також семінаристів органам КДБ. О. Романа Бахталовського було засуджено на три роки ув’язнення та п’ять років заслання. Військову службу Дмитро відбував у Казахстані в Охломінській (Цілиноградській ) області, охороняючи «особливо небезпечних державних злочинців». Траплялися випадки, коли в’язні намагалися втекти. Солдатові строкової служби, котрий допустив би втечу, загрожувало суворе покарання, він змушений був фіксувати у службовій книзі кожен переступ ув’язнених, і ніс особисту відповідальність за ці порушення. Перебуваючи на службі в армії, Дмитро Долішняк ще глибше пізнав потворну, людиноненависницьку сутність радянської влади. Єдиним порятунком була молитва. І він молився. Багато молився, молився годинами, днями, роками… По поверненні з армії Дмитра Долішняка не полишає думка про священство,
але зв'язок із підпіллям УГКЦ до певної міри втрачено, а довкола, після недавніх арештів, панувала атмосфера ворожості, страху і недовіри. І коли майже через десять років болісного очікування Дмитро поновив навчання у Львівській підпільній семінарії, тільки тоді зрозумів, що Церква ніколи не полишала його. Церква усі ці роки чекань придивлялася до нього, випробовувала його, бо у важкі часи її власних випробувань їй потрібні були ті, хто міг би стати міцною підвалиною Майбутнього Храму Відродженої Церкви. Очна ставка між ректором семінарії о. Василем Семенюком і Дмитром була короткою: «Чи згідний ти піти в Сибір, якщо треба буде, якщо доведеться постраждати за церкву?» - «Так.» Навчання в семінарії відбувалося в глибокому підпіллі, про нього знали лише батьки і дружина та ще кілька дуже близьких Дмитрові осіб. Конспіруючись, Дмитро прибрав собі ім’я Роман, на честь першого свого ректора і навчителя о. Романа Бахталовського. Навчання відбувалося у вільний від роботи час, здебільшого по суботах, неділях і вихідних днях. Усі відпустки також було віддано навчанню.
1986 року на приватній квартирі архієпископа Кир Володимира Стернюка відбулися дияконські свячення Дмитра Долішняка.
Священичі свячення, які відбувалися 9 травня 1986 року у селі Рудно під Львовом в домі о.Івана Кузя, закінчилися трагічно. Архиєрейська Літургія була перервана співробітниками КДБ, усіх її учасників – владику Володимира Стернюка, отця Василя Семенюка, дияконів Дмитра Долішняка, Павла Репелу, Романа Шафрана – заарештовано. Незабаром усіх звільнено – ішов 1986 рік, але стеження спецслужб та виклики на допити продовжувалися протягом тривалого часу. 7 листопада 1986 року у с. Дори в домі сестри о. Василя Семенюка Євдокії відбулася Архиєрейська Літургія, під час якої владикою Юліаном Вороновським було уділено священичі свячення Дмитрові Долішняку, Павлові Репелі, Романові Шафрану. Свою першу Святу Літургію отець Дмитро Долішняк служив у рідному домі. Були присутні о. Василь Семенюк, о. Павло Репела, батьки, дружина і донька, хрещена матір о. Дмитра. У перших роках священства о. Долішняк служив в Дорі, Делятині, Білих Ославах, Уланчичі.
Наприкінці 1989 року Українська греко-католицька церква виходить із підпілля.
Священики мають залишити світську роботу і почати служити Богові відкрито. По легалізації УГКЦ о. Дмитро Долішняк отримує парафії у селах Добре Поле на Теребовлянщині та Боришківці Борщівського району. У серпні 1990 року о. Долішнякові вручено грамоту, видану Кир Володимиром ( Стернюком ), в якій ішлося про призначення отця на парафію Успіння Пресвятої Діви Марії в смт Козова. У 1990 році створено Козівський деканат УГКЦ. Першим деканом Козівського деканату (1990-2004 рр.) у складі Львівської архиєпархії із благословення Кир Володимира( Стернюка) став о. Дмитро Долішняк. На початках, крім Козови, отець обслуговував також села Теофіпільку, Геленків, Дибще, Потік.
Результатом ревної праці о. Долішняка над творенням деканальної структури став факт переходу всіх парафій району (крім парафії с. Вікторівка) до УГКЦ. Отець наполегливо катехизує дітей і приготовляє їх до Першої Сповіді та Святого Причастя. Вперше до Святого Причастя приступають не тільки діти, а й молодь, представники різних поколінь і соціальних верств – ті, хто був позбавлений Євхаристійного спілкування з Богом в роки радянської влади.
Отець Дмитро Долішняк дбайливо і тактовно повертав людей в лоно Христової церкви. Він мав харизму духівника і повсякчас знаходив можливість для духовних бесід та сповіді парафіян, сповідав перед Службами Божими і після них, у визначені дні і просто за проханням людини. Наслідком такої самовідданої душпастирської праці отця стало Євхаристійне спілкування з Христом сотень парафіян під час кожної Святої Літургії.
Отець Дмитро Долішняк був творцем Соборів душ людських і будівничим Храмів Господніх. За його безпосереднього організаційного сприяння добудовано церкву св. великомученика Димитрія у с. Геленків, 1990 р. (розпочато у 1942 р.), побудовано церкви св. Іоанна Хрестителя, 1991 р. ( с. Теофіпілька) та св. Василія Великого, 2000 р. (смт Козова). 1995 р. у Козовій розпочато будівництво величного храму, задуманого як собор св. Юра. Вивершено будову храму уже по смерті отця Дмитра і освячено на честь св. Петра і Павла 2007 року.
Коли у 1993 році Козівський деканат входить до новоствореної Зборівської єпархії під проводом Кир Михаїла (Колтуна), а у 2000 році – Тернопільсько-Зборівської ( владика – Кир Михаїл ( Сабрига ),
отець Долішняк й надалі залишається деканом. 1996 року Мирослав- Іван кардинал Любачівський іменує о. Дмитра Долішняка митрофорним протопресвітером.
Людиною, сповненою любовію , запам’ятали усі, хто знав о.Дмитра Долішняка. Усі соти його душі,серця, розуму були виповнені любов’ю до Бога, до світу, до людей. І в основі його душпастирського служіння була любов. Підготовляючи парафіян, і особливо молодь та дітей, до радості спілкування з Богом та радості Євхаристійного спілкування у час Святої Літургії, о.Долішняк працював над розвитком молитовних братств і спільнот. При парафії діяли вівтарне братство, молитовна спільнота «Апостольство молитви», вівтарна дружина, юнацька організація «Українська молодь – Христові», марійська дружина. У 1997 році було проведено установчі збори уповноважених пластової групи Козови. Засновниками козівського Пласту виступили о. Дмитро Долішняк та п. Вячеслав Свердун. Отець Дмитро був капеланом Пласту. Стараннями о. Долішняка та його дружини добродійки Галини Долішняк було утворено дитячий хор Успенської парафії, дитячі хори парафій сіл Геленків та Теофіпілька,
які брали участь у конкурсах, займали призові місця на них, співали Святі Літургії у Зарваниці, Тернополі, Києві.
1998 року о. Дмитра Долішняка обрано депутатом Тернопільської обласної ради. Отець Долішняк був активним у громадському житті , належав до Конгресу українських націоналістів, у раді представляв інтереси церкви та громади Козівського району.
У травні 1999 р. отець-декан Дмитро Долішняк зорганізовував вірних Козівського деканату на прощу до Пратулина, українського села на Підляшші, де 26 січня 1874р. в обороні рідної Греко-католицької віри і церкви перед наступом російського православ’я від куль російських солдат під командуванням підполковника Штейна загинуло тринадцять беззбройних селян-українців – Пратулинських мучеників, та Ченстохови на зустріч із Папою Іваном Павлом Другим. До Польщі тоді відбуло кілька десятків вірян. У червні 2001 р. кілька сотень вірних Козівського деканату мали прощу до Львова на Святу Літургію з участю Святішого Отця Папи Римського Івана Павла Другого.
Вичерпати перелік боголюбивих, добрих, світлих учинків отця Дмитра Долішняка неможливо. Отець Дмитро любив книги. Найбажанішим і найціннішим подарунком для нього була книга. Готуючись до життя вічного, отець залишав згадки по собі - друзям, парафіянам, тим, кого любив,– дарував книги… На п’ятдесят шостому році життя, підкошений тяжкою недугою, отець-митрат Дмитро Долішняк залишив цей світ, відійшов до світу, в якому життя триває вічно, залишивши нам вічне світло своєї віри, надії, любові.
Алла УЛІШАК, директор Козівського районного краєзнавчого музею
