Шок, потрясіння, страждання і катарсис — це те, що очікувалося і в підсумку сталося 30 березня на моновиставі «Біль», яку поетеса Мар’яна Невиліковна поставила разом із художником Ренато Ортісом та музикантами Сергієм Великодним і Юрієм Мацкевичем. Повномасштабна театралізована постановка з відеоефектами, розмальовуванням одягу, читанням, співами й ексклюзивним звуковим супроводом тривала понад дві години. Оскільки ініціювала захід громадська організація «Арт-клуб», зосереджена переважно на пожвавленні культурного життя мікрорайону Північного ГЗК, саме там, на «крайній Півночі» Кривого Рогу, у кафе «Фантазія» усе й відбувалося. Попри таку віддаленість від звичних культурних вогнищ захід зібрав близько сотні глядачів.
Мар’яна Невиліковна добре відома в місті як поетеса, а також авторка й виконавиця власних пісень. Формально правильне визначення «бард» аж ніяк не ліпиться до цих композицій — надривних, вибухових, цунамічних, неспростовно самобутніх. Слухати Мар’яну, яка співає, ще більше містично, ніж Мар’яну, яка читає власні вірші: у вібраціях її голосу, здається,
є заряд вселенського знання.
Мар’янині вірші на слух сприймати складно, вони підкреслено інтелектуальні, часто-густо конструйовані зі слів, які не є в активному словниковому запасі людини і завдяки цьому дають свіжий погляд на заяложені поняття.
На сцені Мар’яна перетворюється на предковічну жрицю, через рухи і погляди якої глядачі причащаються вічності… І хоч для давніх шанувальників творчості Невиліковної особливих сюрпризів на моновиставі не було, вона таки залишила слід. У неофітів він став рубцем...
У встановлених Ренато Ортісом декораціях, у дібраних ним відеоілюстраціях, у створеній уявою і руками художника атмосфері переважав білий колір. Білі ширми, обтягнуті білим барні стільці, білі футболки на музикантах і біла сукня на головній героїні — все це з плином вистави приймало на себе і відображало нові кольори і відтінки. Кожен із нас розмальовує своє життя або чорними фарбами, або кольоровими, і вибір не завжди за нами.
Але прийняти ситуацію болю як вона є і вийти з неї неушкодженим або навіть переможцем — задача здійсненна. Бути дураком, як ліричний герой Юрія Мацкевича, котрий наповнив один із блоків моновистави своїми віршами, бути Буддою, як Сергій Великодний, із яким Мар’яна доповнюється і творчо, і життєво, бути субстанцією, а не тілесною оболонкою, як сама Мар’яна і як Ренато Ортіс — може, в цьому і полягає секрет протидії болю… Болю, який хай ніколи не стане на душі рубцем… Ольга ХВОСТОВА, Вестник Кривбасса (http://www.krivbass.in.ua/).
