В атаці кращий гравець фіналу Яна Ваценко Нещодавно завершився чемпіонат України з баскетболу серед дівчат 1998 року народження. Після переможного виступу в ньому тренер переяславок (Київська область) Алла Бикова завітала до редакції “Вісника” та розповіла, як це було досягнуто: – Так сталось, що у нас у команді лише кілька дівчат 1998 року народження, а решта – 1999-го. Тож ми вирішили заявитися для виступу двома командами: 1998 та 1999 років народження. Але після першого кола побачили, що це важко не лише фізично, а і матеріально. Адже, незважаючи на наші успіхи, спонсора не маємо і на всі ігри їздимо коштом батьків. Тож вимушені були зняти із чемпіонату учасниць 1999 року народження і повністю зосередились на кадетському чемпіонаті. В ньому брало участь шість команд: із Харкова, Полтави, Вінниці, Києва, Миколаєва і Переяслава. Ми зіграли по три гри із кожною командою. Загалом провели 15 ігор, лише у двох поступилися. Найнапруженіші поєдинки у нас були з харківчанками. У Вінниці ми в овертаймі виграли у них 9 очок, у Полтаві поступились 21-м, а у Харкові поступились 23-ма.
До фінальної четвірки наша команда потрапила з другого місця. Готуючись до фінальних ігор, вирішили дещо змінити тактику гри проти харківчан. Там дівчатка на відміну від наших всі рослі, крупні, то вирішили зіграти із ними не зонним захистом, а персональним пресингом по всьому майданчику. Для підготовки у нас був місяць. Перші, на кому ми перевірили можливості жорсткого пресингу, були наші найближчі конкуренти, які також увійшли до четвірки фіналістів, – баскетболістки з Вінниці та Києва. Ми із ними грали у Переяславі в останньому турі. І киянок, і вінничанок із новою тактикою ми переграли більш ніж на 30 очок. Я трохи хвилювалась, бо через два тижні ми мали їхати на фінал чотирьох, а на пік форми дівчатка вийшли раніше. Моє завдання було – утримати їх на цьому рівні до фінальних ігор. Фінал проходив у Київському палаці спорту. Перша команда грала із четвертою: Харків – Вінниця, друга – з третьою: Переяслав – Київ. Знаю своїх дівчат добре: якщо вони будуть грати першу гру мляво, то так само гратимуть і наступну. Тож із перших хвилин вимагала від них руху по всьому майданчику.
Відіграли всі на відмінно. Причому, із 12 заявлених гравців на матч, відіграли всі дванадцять. Киянок ми перемогли із рахунком 121:61. Уже після гри організатори турніру мені сказали, що це унікальний випадок у баскетболі – за всю гру наші баскетболістки реалізували 18 (!) триочкових кидків. Навіть у дорослому баскетболі такого не пригадують. У другому півфіналі харків’янки без особливих проблем розібрались із командою з Вінниці 71:34. Тож наступного дня ми мали грати із ними за перше місце. Налаштовувати дівчаток на гру майже не довелось. Ми жили із суперницями в одному гуртожитку і за їхнім ставленням до себе дівчата зрозуміли, що харків’янки їх зневажають і повністю упевнені у своїй перемозі. Це настільки їх образило, що уже зранку вони мало не поклялися втерти носа зарозумілим суперницям.
У фінальній грі наші дівчата виступали в такому складі: Ольга Тищенко, Поліна Шкапенко, Дайана Іваненко, Валерія Чуб, Вікторія Федоренко, Яна Ваценко, Яна Ясько, Єлизавета Якутович, Вікторія Кролевець та Діана Рябчук.
На початку гри у нас стався невеличкий провал, і першу чверть ми програли –9:
15. Під час хвилинної перерви сказала дівчатам, що потрібно збільшити швидкість, змусити суперниць більше рухатись. Вони більші, важчі і швидше стомляться. Друга чверть пройшла повністю під нашу диктовку, і на велику перерву ми пішли за рахунку 37:34 уже на нашу користь. У перерві організатори турніру провели конкурс на кращого “снайпера”. По три гравці з команди мали за хвилину якнайбільше поцілити у кошик із-за шестиметрової лінії. У нас найкраще до цього конкурсу була готова Яна Ваценко. Вдома вона закидала по 15-18 разів, а тут залетіло лише 5. Іде до лавки запасних і плаче навзрид. Моя помічниця Іра їй каже: “Янко, ти програла конкурс, але ж ми виграємо турнір. Це ж важливіше”. А тут іще масла в огонь підлила наш гравець Вікторія Федоренко. Вона бігала вмиватися і підслухала, як тренер харків’ян у роздягальні вітала своїх гравців із перемогою і в конкурсі, і в турнірі. Вони були впевнені, що зламають нас у другій половині гри.
Третя четверть проходила дуже напружено – команди грали очко в очко. Та все ж нам вдалось закинути на два більше, ніж суперники,
і на останній відрізок матчу ми вийшли за рахунку 53:48. Під час хвилинної перерви до мене зателефонував Сергій Іванович Биков, який спостерігав цю гру по телевізору, і сказав, що ми маємо усі шанси виграти, бо коли показували крупним планом команди, то харківчанки, на відміну від наших дівчаток, виглядали занадто втомленими. Я передала слова дівчатам і попросила, якщо можна, іще пришвидшити гру. І Харків здався. Їхня команда повністю зупинилася, у суперниць уже не було сил бігати по майданчику, тоді як наші не зупинялись ні на мить. І лише, коли стало зрозуміло, що суперники уже ні за яких обставин нас не наздоженуть, мої дівчатка стишили пресинг і дозволили суперницям трохи закинути. Ми виграли цю гру із рахунком 80:59 і стали чемпіонами України. Найкраща серед наших на підбиранні м’яча була Валерія Чуб, за гру вона зробила 20 підбирань м’яча і закинула 10 очок. Як кажуть у баскетболі, зробила дабл-дабл. Яна Ваценко закинула найбільше – 32 очки. Але вона чудово відіграла і у захисті, зробивши 9 підбирань під щитом. Причому, ця дівчинка, відігравши ігри першого туру, захворіла і приступила до тренувань лише у лютому та встигла набрати форму і дуже допомогла команді у фіналі. Яна отримала приз кращого гравця турніру. А тренер кадетської збірної України відразу включив її до списку збірників.
Дуже шкода, що в тепер уже дворазових чемпіонок України у Переяславі не знаходиться спонсора. Нашій команді трохи допомагав перевізник Олександр Пасічник. Всі поїздки до Києва його маршрутки возили нашу команду безкоштовно. Але ж ігри проходили не лише у Києві.
Записав Володимир Набок
