Сайту Реально з достовірних джерел стало відомо, що керівниця Галицького коледжу, новонавернена свободівка Марія Баб’юк подала для розгляду в міністерство документи на посаду очільниці департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації. Раніше на цю посаду претендувало троє: Марія Баб’юк, Ольга Похиляк та Ольга Навроцька.
Чому ж саме кандидатуру Марії Петрівни було визначено найбільш достойною для заміщення керівної посади? Спробуймо пригадати чим Марія Баб’юк запам’яталася тернополянам та прославилася серед освітян.
Передусім, директор Галицького коледжу скандально відома тим, що відправляла на «оплачувану» практику студентів, які в очі не бачили обіцяних грошей. Свого часу пані Марія налагодила просту, але водночас прибуткову схему. Вона відряджала своїх студентів на практику у Болгарію, де у них відбирали паспорти і змушували безкоштовно працювати. Замість обіцяної виробничої практики у галузі туризму та теоретичних тренінгів, студентів змушували мити унітази, а єдиною їх винагородою було харчування та дах над головою. До того ж,
посередники, які допомагали організувати «диво-канікули» збирали з студентів по 140 євро за оформлення віз у Болгарію, хоча в посольстві зазначені послуги були абсолютно безкоштовними.
Коли батьки студентів дізналися про митарства своїх дітей і надали розголосу махінаціям Марії Баб’юк, міліцією було порушено кримінальну справу за статтею «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» (ст. 149 КК України). Проте, слідству не вдалося зібрати достатніх доказів для притягнення пані Марії до відповідальності. Як виявилося, вона нічого не знала про гірку долю своїх студентів, а у всьому винен фірма-посередник, з якою випадково співпрацював викладач того ж таки Галицького коледжу. Марія Петрівна заперечувала усі звинувачення, мовляв вона шокована самим використанням терміну «рабська праця», бо насправді все відбувалося зовсім інакше - «хотіли, як краще, щоб студенти побачили реальну роботу в готелях, попрактикувалися в мові, а вийшло ось що...».
Дивно якось усе це звучало з її уст, бо виходить, що у Галицькому коледжі вважається нормальним явищем те, що його керівник не цікавиться тим,
де і яким чином проходять практику студенти, та навіть уявлення не має чим займаються його викладачі. Чи таким має бути новопризначений керівник обласної освіти? Очевидно, що ні, однак на час слідства пані Марія не дуже переймалася власним авторитетом і, швидше за все виходила з логіки, що краще бути некомпетентним керівником, а ніж відбувати термін ув’язнення.
Як би там не було, але гострі приступи «шлангіту» та амнезії у Марії Баб’юк відвернули від неї загрозу кримінального покарання. Пристрасті у пресі вщухли, а тернополяни призабули про казус, пов'язаний із експлуатацією студентів. Здавалося б Марія Петрівна повинна була винести для себе з цієї історії урок, проте вона не змогла тривалий час залишатися поза межами уваги правоохоронців. Вже на весні 2011 року навколо неї розгорається чергова кримінальна драма - Марію Петрівну запідозрили у зловживанні владою і службовим становищем (ст. 364 КК України) та привласненні майна, шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України).
Як виявилось, на той час ще Галицький інститут імені В’ячеслава Чорновола,
насправді, не був ніяким інститутом. В його назві лише використовувалося слово «інститут», а сам навчальний заклад був звичайнісіньким коледжем – закладом другого рівня акредитації. Жодних документів, які б підтверджували наявність належного для інституту рівня акредитації в природі не існувало, однак ця обставина не завадила Марії Петрівні роздути штат керівників навчального закладу до рівня повноцінного інституту і призначити собі зарплату ректора. Здавалося б, яка різниця в тому, яку посаду вона обіймала - ректора інституту, чи директора коледжу, але п’ять років її так званого «ректорства» вартували бюджету міста понад 150 тисяч гривень, які вона безпідставно отримала за рахунок різниці у окладах. Загалом же, ревізія Галицького інституту контрольно-ревізійним управлінням Тернопільської області виявила, що з 2005 року по 2010 рік зазначений навчальний заклад не підготував жодного випускника з освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст», а завищення тарифних розрядів його працівникам завдали збитків міському бюджетові на суму близько 4 млн. гривень. Більш того,
з’ясувалося, що Марія Петрівна навіть якби і хотіла очолити один із повноцінних інститутів, то вона аж ніяк не могла б претендувати на посаду ректора, оскільки не має ні вченого звання професора ні необхідного науково-педагогічним стажу.
На перший погляд, фактів для притягнення самозваного ректора до кримінальної відповідальності було більш ніж достатньо, але після тривалого слідства, численних ревізій та перевірок слідчі Тернопільського міського відділу міліції припинили досудове слідство, оскільки не зуміли розгледіти у її діях складу злочину. Навіть висновки фахівців Міністерства освіти і науки України щодо невідповідності дій Марія Баб’юк вимогам законодавства не змогли переконати їх. Що тут скажеш, слідчим видніше і зрозуміліше те чиє у діях особи склад злочину, чині – на те вони й слідчі. Хоча, підлеглі Марії Петрівни подеякують, що від тюрми її врятували покровительство міського голови Сергія Надала та її колишній однокласник, котрий працював на одній з керівних посад у прокуратурі Тернопільської області.
В якості подяки Сергію Віталійовичу за свій порятунок Марія Баб’юк почала з кожним днем все активніше й завзятіше перейматися ідеями ВО «Свобода»,
і вже у вересні 2013 року її офіційно прийняли до лав вказаної партії. Зовсім скоро Марія Петрівна підтримала Сергія Надала, привівши у жовтні на майже підпільний «звіт» міського голови цілий «ансамбль» плаксивих жіночок, які дякували своєму депутату і меру за всі земні блага, ремонти дворів, прибирання вулиць та ін.
Згодом, під час подій на Майдані Марія Петрівна розпочала своє перевтілення з «торгівки людьми» і «ректора-самозванця» у репресовану режимом громадську діячку. Разом із побратимами свободівцями вона кілька разів брала участь у блокуванні адміністративних будівель, за що її навіть судили. Саме тоді вона змогла перекреслити свої минулі помилки і вибілити перед громадою міста темні плями у своїй біографії.
Чи все ж не змогла?
Може все-таки залишилися у Тернополі люди, які пам’ятають «іншу» Марія Баб’юк? Ту, яка відправляла дітей на заробітки у Болгарію, а сама за зароблені ними євро будувала маєток у Закарпатті? Ту, яка прокрутила мільйони гривень з міського бюджету, щоб красуватися на мітингах у норкових шубах? Чи, може ту, яка в угоду інтересам своїх покровителів перетворює зібрання громади на цирк?
Якщо в місті ще залишилися люди, котрі пам’ятають її «іншою», може серед них знайдеться хоч один тернополянин який зможе пояснити голові облдержадміністрації, що учні і вчителі нашої області потребують іншого прикладу для наслідування?! В нас же є так багато високоморальних порядих педагогів із науковими ступенями, досвідом керівної, наукової та викладацької роботи, невже серед них не знайшлося більш достойної кандидатури на посаду керівника департаменту освіти?
