У боях за Іловайськ загинув мешканець Тернополя, уродженець Нововолинська.
Батьки бійця досі мешкають у Нововолинську, - пише Нововолинськ діловий.
Зокрема Андрій Дрьомін на прізвисько Світляк - син учителя фізкультури Олександра Дрьоміна.
Світляк був патріотом, щирою, доброю людиною. Ще в юності вступив до лав УНСО, брав активну участь у русі Україна без Кучми, за що був затриманий. Іще з тих часів товаришував із Миколою Березовим — УНСОвцем із Горлівки, - пише видання.
Андрій Дрьомін оселився в Тернополі, займався художньою ковкою. Коли на Сході почалася війна, записався добровольцем у батальйон Азов.
Там знову зустрівся з Миколою. Разом воювали. Разом і загинули, - йдеться на сайті.
Важкий день. Якось так: коли ми дорослішаємо, аж до появи власних дітей, наші друзі автоматично отримують статуси дядя і тьотя. І всі ми тоді прибираємо виду поважного і серйозного, одягаємо шати статечні і пильнуємо кожне слово, бо воно, як відомо – не горобець, залетить у дитячі вуха – і ти вже шукаєш пояснень чи виправдань. Але то все для користі, бо ж виховний процес. Бо ми тепер – дяді і тьоті.
І наш особистий приклад… А Світляк… Він мав на увазі такі умовності. У нього не було такого статусу.
— Мамо, Світляк телефонує… Коли Світляк будував хату, мої хлопці крутилися коло нього – типу підсобники.За літо вони навчилися не класти цеглу і замішувати розчин, а логічно думати.
— Мамо, Світляк цікавився… Коли Світляк чаклував у своїй кузні, мої діти не навчилися художнього ковальства. Лише бачити, прагнути і досягати.
— Мамо, Світляк приходив… Він заходив рідко, але кожен його прихід згадувався ще довго. Це завжди було несподівано і неочікувано, без попереджень. Питання про те, чи тато-мама вдома, якось, не стояло. Та й навіщо, якщо ти не дядько, а Світляк… І з тобою можна лупити в нарди аж до вилясків у вухах, робити вигляд, що ловиш рибу, а направді шукати шляхів досягнення світової гармонії. І до тебе можна прибігти, коли менти протокола склали за цигарку у нєположенном мєстє. Ну, щоб мама не знала… Про те, що Світляка звали Андрій, мої молодші довідалися лише сьогодні. Як і про те, що війна забирає найкращих… То сон такий був. Він ішов польовою дорогою. З наплічником, автоматом і, як завше, перекособоченим блейзером над вухо… Поле, квіти, розмай і таке височезне небо. Так хотілось його зупинити… А то уже були Луки Сварожі… АТО… Не помилка… Немає, - пише подруга загиблого із Тернополя Дзвінка.
