До свого дня народження уродженець села Чернелів-Руський, що неподалік Тернополя, Володимир Гарматій не дожив 10 днів. 4 серпня йому виповнилося б лише 22, та стрічка його життя обірвалася на даті 25 липня 2014 року… Останній раз рідні розмовляли з Володею по мобільному того ж дня, 25 липня, о 10-ій ранку. Він був у гарному настрої, оптимістично налаштований, казав, що довкола все спокійно і за кілька днів він має повернутися додому. Пообіцяв мамі обов’язково приїхати на свій день народження. Приїхав — у труні… Його чекали з 10-ої вечора мешканці трьох довколишніх сіл. Від початку села до хати, де жив Володя, люди виклали гірлянду з квітів і свічок. Мовчали, молилися, а коли приїхав бус і з нього винесли домовину, вибухнули риданням. Всі повторювали: «Не можемо повірити, що це відбувається з нами». А найбільше не вірить у те, що сталося, пані Оксана, мама Володимира, адже вона, як ніхто, до останнього сподівалася, що це помилка, що Володя серед безвісти пропалих, і це давало промінець надії… — Володю мобілізували 10 квітня, відразу, коли йому прийшла повістка,
— пригадує Олег Гарматій, брат Володимира. — Того ж дня він пройшов комісію, після чого його на місяць відправили в Рівненську область. Потім був два тижні на Дніпропетровщині, кілька днів у Миколаєві, а вже звідти їхню 51-у бригаду «кинули» в Луганську область, де він і загинув… За яких обставин, ми й самі достеменно не знаємо, підірвався на міні — та й усе… Сталося це у селі Краснопартизанськ Сєвєродонецького району — так написали у справі.
— Ми дуже сподівалися, що це неправда… — зізнається Олег. — Чому? Їхній комбат зателефонував мені зранку 26 липня і повідомив, що Володя загинув, він відвіз його тіло у морг до Дніпропетровська. Я негайно поїхав до Тернопільського військкомату, але там мені сказали, що вперше таке чують, ніхто про це нічого не знає, тож ми й сподівалися, що це помилка, і шукали Володю. На жаль, врешті з’ясувалося, що він таки справді в Дніпропетровську… Казали, що привезуть його в цинковій труні, але я категорично відмовився, бо думав, що можуть не те тіло покласти, тож мусив переконатися, що це справді мій брат… Односельці, одногрупники та друзі запам’ятають Володю лише якнайкраще. Кажуть, що був дуже добрим, чуйним та милосердним хлопцем, всім і у всьому допомагав, хто тільки попросить. Захоплювався багатьма видами спорту та обожнював риболовлю. Він навіть не встиг завершити навчання у Тернопільському національному економічному університеті, не вистачило якихось кілька місяців. Якби не ця клята війна, став би його цьогорічним випускником.
Тепер Володимир Гарматій назавжди залишиться таким, як на фото, де він у військовій формі з нашивкою «Студент» на кишеньці, у якій Володя торік приймав присягу після закінчення військової кафедри при університеті. Назавжди залишиться юним студентом. І відважним Героєм.
Нова Тернопільська газета
