Можливо, Владімір Путін має (або не має) 80% народної підтримки в Росії завдяки його політиці щодо України; однак стає все очевиднішим, що він відкусив більше, ніж може проковтнути, пише Роберт Скідельський в Збруч
Питання полягає в наступному: в який момент його позиція як президента втратить спроможність?
Залишмо осторонь моральні та геополітичні передумови українських комплікацій. Гадаю, росіяни мають право думати, що Захід скористався з російської пост-комуністичної слабкості для того, аби вторгнутися в історичний простір їхньої країни. Доктрина Монро може бути несумісною із сучасним міжнародним правом; проте всі наддержави, які мають достатньо сили для того, аби окреслити стратегічну сферу інтересів, саме так себе поводять.
Я також гадаю, що виправданою є точка зору Путіна про те, що багатополярний світ є кращий, ніж однополярний, якщо йдеться про благо людства. Жодна наддержава чи коаліція не є достатньо мудрою чи незацікавленою для того, аби претендувати на всесвітнє повновладдя.
Росія занадто слабка для Заходу
Отож не повинно дивувати те, що Росія та інші країни почали створювати інституційну структуру для багатополярності.
Шанхайська організація співробітництва, до якої входять Росія, Китай і чотири колишні центральноазіатські радянські республіки, була заснована у 2001 р. Минулого місяця п’ять країн, які входять до групи BRICS – Бразилія, Росія, Індія, Китай та Південна Африка, – створили Новий банк розвитку і резервний фонд на непередбачувані видатки, аби диверсифікувати джерела офіційного кредитування країн, які розвиваються.
Політика «без обмежень» групи BRICS є явним викликом умовам, які висуває позичальникам Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, пропри те, що ця політика залишається непідтвердженою на практиці. Фактично, неможливо уявити китайських керівників, які виділяють кредит країні, яка визнає Тайвань чи погоджується з претензіями Тибету на незалежність.
Однак фактом є те, що Росія є занадто слабкою для того, аби кинути ще більший виклик Заходу, принаймні у тій формі, як вона це зробила в Україні. ВВП Росії становить близько 2 трлн. дол., а її населення у 143 млн. осіб швидко скорочується. Сукупний ВВП Сполучених Штатів і Європейської Унії становить близько 34 трлн.
дол., а населення – 822 млн., однак населення Сполучених Штатів швидко зростає. Це означає, що Захід може завдати значно більше збитків Росії, ніж Росія може завдати Заходу.
Навіть в епоху свого розквіту Радянський Союз був наддержавою, націленою на одне. Попри те, що його економіка становила приблизно четверту частину від американської, він міг згрубша підтримувати військовий паритет зі Сполученими Штатами, витрачаючи на оборону в чотири рази більшу частку свого національного доходу, ніж витрачали США, що негативно позначалося на стандартах життя пересічних громадян.
Путін не зможе зберегти свою здобич
Зараз баланс влади є ще менш сприятливим. Економіка Росії є слабшою, а її озброєння застарілим. Вона зберігає велетенський ядерний потенціал, але немислимо, аби вона його застосувала для досягнення своїх цілей в Україні.
Тож перед нами вимальовується ендшпіль, в якому Путін не зможе ані втримати свою здобич – Крим і контроль над російськомовними регіонами східної України, ані дати задній хід. Від Росії вимагатимуть повернути ці придбання як умову для нормалізації стосунків із Заходом.
Однак Путін найімовірніше намагатиметься підтримувати східних українських сепаратистів стільки, скільки зможе – можливо, надаючи військову підтримку, замасковану під гуманітарну допомогу, – і повністю відмовиться повертати Крим.
Це призведе до більшої ескалації західних санкцій: обмеження на поставки газу, загальні експортні обмеження, призупинення членства у Всесвітній торгівельній організації, анулювання проведення чемпіонату світу з футболу у 2018 р. і таке інше. Це, у поєднанні з посиленням уже діючих санкцій, включно з витісненням російських банків із західних ринків капіталу, призведе до серйозних обмежень, зниження життєвих стандартів і більших проблем для російського бізнесового класу.
Природною реакцією росіян буде об’єднатися довкола їхнього лідера. Утім, підтримка Путіна, хоча і буде широкою, не може бути глибокою. Це буде підтримка до, а не після обговорення того, якою є ціна політики Путіна. А ці обговорення замовчуються державним контролем над мас-медіа і репресіями проти опозиції.
Чи дасть Захід Путіну ще шанс?
Природно і правильно думати про можливі компроміси:
гарантію українського нейтралітету, більшу автономію регіонів у межах федеральної України, тимчасове міжнародне управління в Криму, яке здійснюватиме нагляд за референдумом щодо його майбутнього, і схожі заходи.
Питання не в тому, наскільки Путін буде готовий пристати на такий пакет пропозицій, а в тому, чи хоча б щось із цього йому буде запропоноване. Захід більше не вірить жодному його слову. Президент США Барак Обама публічно звинуватив його у брехні. Кажуть, що канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка раніше найбільше підтримувала Путіна в Європі, сказала, що він марить. (Схоже, останньою краплею для неї стало його намагання покласти вину за збитий літак Малайзійських авіаліній на український уряд).
Усі лідери до певної міри обманюють і лицемірять, однак рівень дезінформації, яка надходить з Кремля, є велетенським. Тож слід задатися питанням: чи готовий Захід миритися з Путіним?
Керівники, чиї зовнішньополітичні авантюри закінчувалися поразкою, звикло не лишаються довго на своєму посту. Або вдаються до формальних механізмів, аби змістити їх – як це сталося з,
наприклад, в Радянському Союзі, коли Центральний комітет змусив Нікіту Хрущова піти із влади у 1964 р., – або в дію вступають неформальні механізми. Путінська владна еліта почне розколюватися; насправді, цей процес вже міг розпочатися. Зросте тиск з вимогою, аби він пішов у відставку. Буде сказано, що непотрібно, аби країна скотилася в прірву разом з ним.
Можливо, подібний сценарій, який ще кілька місяців тому важко було собі уявити, вже набуває форми по мірі того, як українська драма наближається до свого розв’язку. Епоха Путіна може закінчитися раніше, ніж ми думали.
Роберт Скідельський, британський економіст, професор політичної економіки Ворікського університету
Robert Skidelsky
Putins Endspiel
Capital, 28.06.2014
Зреферувала Галина Грабовська
