Мені довелося познайомитися зі справжнім «східняком» із Харкова, до того ж росіянином за походженням. Отож, яке враження у нього склалося про Тернопіль та «западЄнцов»?
Дмитро зустрів мене чистою українською із російським акцентом. Мені моментами було соромно, що моя українська не настільки чиста, як у нього. Проте після п’яти хвилин спілкування Діма все ж перейшов на російську, бо «думаю я на ній, а тому дуже важко спілкуватися». Я, звісно, була не проти (треба ж руйнувати стереотип, що за російську у нас розстрілюють бЄндери) «У вас такі хороші люди,»- каже. І я випадаю в осад: чути таке приємно, але я не думала, що аж настільки у наших містах відрізняються менталітетом. «Такі веселі, допомагають, а у нас в Харкові думають лише про те, як би більше заробити і новий «айфон» купити, такі серйозні».
У мене була місія, показати найцікавіші з молодіжної точки зору місця. Проте, здалося, цікаві їсторії про місто, його жителів, «кодові назви» тернопільських місцин сподобалися Дмитру більше, ніж суха розповідь в стилі «замок був збудований у 16 столітті…».
Я намагалася швидше привести нового знайомого до перлини Файного — нашого ставка,
бо знаю, що він по-справді вражає усіх, особливо у вечірню пору. І я не помилилася. Він справді справив враження на Діму.
Звісно, що мова зайшла і про складну ситуацію в державі. «Колись я завжди вважав себе «рускім» і завжди цим гордився, але всі ці події у нашій країні мене дуже змінили. Тепер я УКРАЇНЕЦЬ!!! Мама каже :»Ой, який ти українець, в тебе ж кров російська», — але я наполягаю! — сміється.- Проте довго намагався ще й маму переконати, що Путін поганий «дядька». «Попрацюю» з нею — здається, вже за Україну; поїду, а вона за цей час з місцевими бабками наговориться, і знову Путіна хорошим вважає. Але, здається, зараз я її уже остаточно переконав. Старша сестра допомогла».
Заговорили й про ставлення наших людей один до одного. Такий батл «западЄнцов» і «східняків», який насправді існує лише в «стереотипних головах» деяких. «Якби ці озброєні гади прийшли у моє рідне місто, у мій дім, я б захищав його, а не тікав. У цьому плані я не розумію переселенців з Донбасу!»- каже, і у цьому ми, мабуть, схожі за настроєм. Розповідає, що харківчани не розуміють, чому на Сході так багато чоловіків із Західної України, а також , що цей факт дуже насторожує «східняків». Пояснюю, що наші хлопці просто бояться, що ця чума дійде і до нас на Галичину, Буковину, Закарпаття, якщо із нею не боротися одразу.
Під кінець нашої прогулянк питаюся, яке враження справив Тернопіль, каже: «Місто, у якому хочеться провести щасливу старість. Спокійне, тихе, але я не звик до такого. Проте у цьому ваша особливість, ваша краса!».
Прощатися не хотілося узагалі: надто уже швидко і легко ми знайшли спільну мову, надто цікаво було шукати спільне і відмінне у наших головах та долях.
Дмитро пообіцяв подарувати мене підвіску у формі герба. Ось такий приємний патріотичний подарунок від Сходу — Заходу. Дивно, що не навпаки, правда ж?
