Велетенське слово «МИР», у літери якого вишикувались діти, великі та маленькі прапори України, що виблискували на сліпучому березневому сонці, і урочиста мелодія Гімну України, яка гордо летіла у сине весняне небо… Саме так – у піднесеному настрої, із сяючими очима, міцно притиснувши праву руку до серця, співаючи разом наш Державний Славень, учні та вчителі Тернопільської спеціалізованої школи №3 відзначили 200-річчя з дня народження автора музики до Гімну України Михайла Вербицького та 150-річницю з дати першого публічного виконання цього твору.
Треба було тільки подивитися, якими серйозними і зібраними виходили класи зі школи і шикувались на спортивному майданчику, де проходив захід, – без традиційної для загальних зібрань суєти, штовханини, зауважень вчителів та нагадувань про поведінку! Усі, навіть відомі всій школі шибеники, перейнявшись урочистістю моменту, були надзвичайно чемними і серйозними. І це зрозуміло, адже робити спільну для усіх – від першокласників до одинадцятикласників – справу, – так відповідально і почесно!
Кожен із присутніх, незважаючи на вік,
відчував, що долучається до чогось потрібного, суттєвого, особливого. Тим більше, що ідея – написати усім разом слово «МИР», ставши наче частинкою цього дуже важливого явища, без якого неможливе нормальне життя жодної країни, і цим висловити своє ставлення до того, що відбувається зараз у нашій державі, продемонструвати прагнення усіх, щоб по-швидше закінчилась війна, була зрозуміла і близька кожному. З ентузіазмом зустріли діти і пропозицію принести цього дня до школи прапори України. Можливо, саме тому вони й виглядали так по-різному – у когось прапори більші, які потрібно було тримати навіть втрьох, хтось мав зовсім маленькі, зате ними було так зручно розмахувати та піднімати вгору…
Розпочав дійство директор школи Степан Дудяк, який розповів про історію і шлях становлення Гімну «Ще не вмерла Україна», про автора тексту пісні – українського етнографа, фольклориста, поета Павла Чубинського та її композитора Михайла Вербицького, ювілей якого зараз якраз і вшановують. А після цього зазвучала мелодія, яку голосно і надзвичайно щиро, вкладаючи душу у кожне слово, співали всі, хто був у цей момент на спортивному майданчику третьої школи, відчуваючи себе єдиним цілим, – українцем, громадянином, людиною, гордою за всій народ та свою державу.
Звичайно, 10 березня аналогічний захід, коли масово виконувався Державний Гімн, пройшов у багатьох навчальних закладах та установах, в різних містах і селах нашої держави. Цього дня Гімн України, зі сльозами на очах і трепетом у серці співали разом школярі, студенти і просто перехожі, долучившись до таких акції, що відбувались просто неба на центральних площах. Однак почуття, які при цьому відчували люди, були схожими, – піднесення, гордість та світла віра у те, що все у нас буде добре.
Олена Лайко, Тернопільська Липа
Фото, відео автора
