На неоднозначність сприйняття цієї виставки надихала назва — «А т о війна», написана так, що можна було ставити собі запитання «А то війна?» чи констатувати «АТО війна». Власне, за словами її автора, головного художника академічного обласного українського драматичного театру імені Т. Шевченка Григорія Лоїка, таким і був задум. Відкрили експозицію цими днями у тернопільській галереї «Бункермуз». Художник Дмитро Стецько зауважив, що виставка така ж неоднозначна, як війна, що тепер ведеться. На 18-ти різноформатних роботах інсталяційного характеру та живописних полотнах Григорій Лоїк передав своє розуміння та відчуття подій на сході. Виставка складалася з двох частин. Одна цілком присвячена темі АТО, інша — збірка полотен, написаних у різні часи. Остання більш різноманітна та спокійна, вона одночасно зменшувала тиск першої, пише vilne.org.ua. Цікаво, що витоки цієї виставки у першій експозиції Григорія Лоїка, котру він теж репрезентував у «Бункермузі», — «Революція. Зміст і форма», де відобразив свої роздуми на тему Майдану. «Працюючи над попередньою експозицією,
відчув, що таке агресія, — розповідає художник. — Показувати її через людей було б примітивно, тому в новій виставці зображено багато речей, через котрі вдалося її передати. Коли малював картину з автоматом, відчував, що кожна його деталь несе в собі агресію». Власне, роботи «А т о війна» часто скидаються на таку-собі картотеку образів-об’єктів, через котрі можна відчути сутність напруження, конфлікту, недомовленості, чекання. Наприклад, «Перемир’я», на котрій зображено гранату з вирваною чекою. На полотні є напис «3—4 сек.» — секунди очікування, коли граната ще не зірвалася, але зупинити її дію вже неможливо. Інший образ війни — зелений чоловічок. Григорій Лоїк зобразив його на дошці зі старого стільчика. Намалював роботу «Анексія. Зєльоний чєловєчєк» зі спіднього боку. Каже, що спеціально шукав стару дошку, щоби вона мала історію. Ще хотів внизу написати «Клоун». «Це ж старий стілець. На ньому шо роблять? Сидять. Тримають заднє місце. А я ж ще й використав дошку з «тилового» боку. Коли дивився новини про захоплення Криму, думав: ну чого ми їх боїмося, вони ж ходять,
як клоуни, якісь маленькі, автомати на них завеликі», — розмірковує митець. У роботах Григорію Лоїку, за його словами, перш за все залежало на тому, щоби передати особисті переживання від подій на сході. Водночас акцентувати на неоднозначності того, що відбувається. «Констатую факти, те, що бачу та відчуваю, — пояснює художник. — Кажуть, хай війна відстоїться, тоді її треба малювати. Але потім прийде війна придумана. Тепер я нею живу. Як чую ту війну, таку хотів її показати. Це актуально для мене. Водночас, роблячи виставку, хотів переконатися в правдивості. Щоби не було фальші». У чому ж неоднозначність експозиції? Григорій Лоїк каже: «Мистецтво — це не пропаганда», у роботах немає однозначного посилу, радше, вони наштовхують на роздуми. Наприклад, вже згадуване полотно із автоматом. Зверху маємо напис «UA», знизу — «RU». Цікаве й полотно із кулями, котрі зображені в ту мить, коли наближені одне до одного впритул, «дивляться» одна другій «у вічі» і ніби зливаються в поцілунку. Дві абсолютно однакові кулі. З красивими, обтічними формами, за кілька митей вони або знищать себе, або тих, хто навколо. На іншій частині виставки, абсолютно цивільній, — кульбаби, люди на трибунах, шкільний хор... Усе, як звичайно. І відділяють цей звичайний стан від воєнного всього кілька метрів.
