Микулинці – невеличке селище поблизу Тернополя, більш відоме завдяки місцевій пивоварні. З Тернополя до Микулинець можна доїхати будь яким транспортом. Найшвидше – автобусом, якщо, звичайно, немає власного авто. Вартість квитка сім-вісім гривень.
Приїхавши у самі Микулинці, важко уявити, що це процтвітаюче містечко в Речі Посполитій чи Австро-Угорщині: відсутні дороги, стара “совкова” автостанція біля якої стоїть закинутий, мабуть, ще з радянських часів кіоск “Морозиво”.
Недалеко – монумент ймовірно загиблим в селищі радянським солдатам.
Щоб знайти напрямок до фортеці, де і зосереджене історичне минуле міста, варто просто запитати когось із місцевих.
Палац у Микулинцях
На горі біля Микулинецького замку, у західні частині містечка є пишний палац, одна з небагатьох збережених пам’яток палацової архітектури України.
Саме тут, у садах, які посадили ще за польських панів, відпочиває багато місцевих мешканців. До туристів, кажуть звикли, тому розмову починають російською мовою, говорять, що багато людей приїжджає із центральної України.
- Це український “Баден-Баден”,
– хвалиться місцева жителька пані Катерина, – цей палац побудувала друга дружина великого коронного гетьмана Речі Посполитої Юзефа Потоцького – Людвіга Потоцька, саме вона і була власницею Микулинець. Тепер тут лікарня ще з 60-тих років. В середині, від пишного інтер’єру залів нічого не залишилося, за винятком холів головного корпусу на першому та другому поверсі. Все знищилось за період воєн, а що залишилось, то радянська влада не зберегла.
Польський костел та кладовище
Біля палацу, який будувала Людвіга Потоцька знаходиться ще одна історична пам’ятка – костел з старим кладовищем. Фасад костелу багато оздоблений бароковими елементами з пишними деталями. Завершується невеликим куполом у вигляді намету. В нішах встановлено кам’яні скульптури і вази.
За костелом знаходиться польське кладовище, яке тут теж показують туристам. Воно закинуте, проте розчищене, хрести лежать на землі. Дуже мало пам’ятників збереглося в ідеальному стані.
Микулинецький замок
Від замку у Микулинцях виникають неоднозначні враження. Людський фактор вміло нищить історію. За словами пані Катерини,
остання аристократична власниця місцевого замку Юзефа Рей подарувала його своїй служниці, де і живе теперішнє покоління цієї жінки. “Сюрпризом” для туристів є житловий будинок посеред замку, де справді живуть люди, а в’їзд закритий воротами, де стоїть напис: “В дворі злий собака” .
- У пані Юзефи була служниця, яка не лише прислуговувала графині, але й допомагала їй ввести домашнє господарство, бо була грамотною. Коли Анна виросла і вирішила одружитися, то графиня, щоб не розлучатися із улюбленою покоївкою, запропонувала їй із чоловіком жити разом з нею, поки молоде подружжя не збудує власну хату. Та розпочалася Перша світова війна, і чоловік Анни пішов на фронт, залишивши дружину із двома дітьми. З фронту він не повернувся. Загинув на війні і син графині. Від тифу померла графська донька, а через деякий час померла і сама Юзефа Рей. З того часу, замок перейшов у власність Ганни, бо інших спадкоємців у цієї родини не було. Зараз в замку проживає донька Ганни, пані Стефанія, облаштувавши на подвір”ї замку грядки з городиною. Цю жінку ніхто не може виселити, бо вона фактично є власницею цього замку. Тому ці люди там і живуть, – розповідає пані Катерина.
Як і у будь який замок, Микулинецький має свого привида
Існує легенда, що з XIX – початку XX ст. в Микулинецькому замку оселилися привиди. Колись у підвалі під квартирами сучасних мешканців фортеці жив коваль. У нього була дочка, яка народила позашлюбну дитину. Батьки не могли змиритися з такою ганьбою і дуже дорікали їй. Жінка не витримала, захворіла і померла, залишивши немовля сиротою. Як неодружену, її поховали за звичаєм у білій сукні, а потім люди не один раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку.
Марія Бойко, Тернопільська Липа
Фото з відкритих джерел
