Тернополянин Віталій Лотоцький був бійцем 128-ї гірничо-піхотної бригади і загинув наприкінці лютого цього року під Дебальцево. Сьогодні у школі, де він провчився 10 років, урочисто відкрили меморіальний стенд, присвячений його пам’яті. Вчителі, які знали Віталія з дитинства, згадують його як хорошу дитину і кажуть, пам’ятний стенд – це найменше, що могли зробити.
ОЛЕГ КЛИМЧУК, директор Тернопільської ЗОШ №22
«Завжди був усміхнений, веселий, море друзів… Ну, самі приємні спогади… Ну, але даний захід, це робилося з одною тільки метою – відчуваючи горе матері… Дуже незвично, і дуже неприємно, коли про тих людей забувають».
ЛЮДМИЛА ФІЧКА, вчитель біології
«Віталій був спокійна дитина, гарна, вихована дитина. Ви знаєте, як я тільки прочитала в Інтернеті перше, що він поранений… зараз… мені перед очима зразу та дитина стала… таку мав родимку він на лиці… і тоді вже думаю: хоть би та дитина жива залишилася…»
На жаль, сподівання вчительки не здійснились. Друзі кажуть, чоловік мав гостре відчуття справедливості та не міг залишатися осторонь ситуації в Україні. Зі слів мами Віталія,
її син, вже будучи пораненим, намагався вивезти побратимів з поля бою. Ця спроба стала останньою в його житті. Незважаючи на те, що Віталій Лотоцький мав чималий військовий досвід - свого часу був миротворцем в Іраку, життя не вдалось зберегти саме на рідній землі.
НАТАЛЯ ДУБИНА, однокласниця Віталія
«Коли в нас була зустріч з однокласниками, він воював в Іраку, і коли ми розмовляли на цю тему, чи він піде дальше, він каже: «Нє, мама сховала документи, не відпускає мене». І коли він пішов в АТО – це для нас було дуже великою новиною. Дуже важко на це було все дивитися. Тому що це одне діло, коли ти не знаєш людину, а коли ти з людиною провчився і якийсь період дружив, це дуже важко – зустрічати вже тіло…»
Вшанувати пам'ять Віталія Лотоцького прийшли і однокласники, і друзі, і представники влади.
СТЕПАН БАРНА, голова Тернопільської ОДА
«Друзі, я думаю, що сьогодні було би доречно, а воно так і буде, щоб подібні дошки пам’яті були у всіх, без винятку, школах України. Щоб ми пам’ятали тих хлопців, котрі віддали з Небесної Сотні свої життя за наші цінності, і ті, котрі віддали свої життя за державу Україна. Я впевнений в тому, що нагорода, на жаль, посмертно, і дійде до Віталія».
Мама Віталія, зі слізьми на очах, дякувала присутнім та просила не забувати сина. До слова, меморіальний стенд пам’яті Віталія Лотоцького встановили поруч із стендом, присвяченим Небесній Сотні.
