10 вересня у Почаївській Лаврі віряни вшановують пам'ять преподобного Іова. Готуватись до престольного празника розпочали сьогодні.
Дорога життя Іова до святості почалася ще з дитинства. За розповідями, преподобний ще з молодих років, будучи дитиною, навернувся до Господа.
Коли йому було усього 10 років, покинув батьківський дім і прийшов у Преображенський Угорницький монастир. Його смирення та віра допомогли йому стати чи не наймолодшим монахом. У 12 років преподобного постригли у ченці і нарекли Іовом.
Коли святий досяг церковного повноліття (30 років), його рукоположили у священицький сан.
Слава про інока розійшлася по всій Україні. До нього приходили не лише прості віруючі, а й багато вельмож.
На деякий час Іов став ігуменом Дубнівської обителі, а потім преподобний покидає Дубнівський монастир і переходить на Почаївську гору та поселяється в печері недалеко від Успенської церкви.
Протягом усього часу невпинно працює і забуває про своє здоров’я. Згодом худне та стає зовсім немічним.
Іов добряче потрудився для облаштування та процвітання довіреної йому обителі.
Інок мав у своєму розпорядженні друкарню, залишену Анною Гойською.
Про життя святого розповідають чимало. Одного разу Іов спіймав на гарячому грабіжника, що крав монастирську пшеницю. Замість того, щоб докоряти чи навчити чогось крадія, сам допоміг закинути мішок на плечі, набитий краденим зерном. І тільки нагадав йому про заповіді Божі і про Божий Суд, на якому повинен буде дати відповідь за скоєне. Злодій, розкаявшись, впав у ноги святому.
Після себе Іов залишив печеру в Почаївській скелі, де жив сам багато років. Туди і по сьогодні може залізти будь-хто та висповідатися. Говорять, той, хто сповідався не щиро, вилізти із печери не може. На цілі дні і навіть тижні залишав святий ігумен свою братію, щоб перебувати в безперервній молитві і пості. Тепер ця печера вважається святим місцем.
Прожив святий Іов рівно сто років. Про свою смерть дізнався за тиждень під час молитви у печері. Помер 28 жовтня 1651 року.
Через 7 років і дев’ять місяців після поховання преподобний у сні з’явився київському митрополиту Діонісію Балабану і наказав відкрити мощі. Видіння повторювалось тричі.
У той же день митрополит відправився у Почаївський монастир. Там дізнався, що й інші люди бачили сяйво над могилою Іова. Наказав відкрити труну, де лежали мощі святого. Вони були знайдені нетлінними і з гробу пахло польовими квітами. Тоді митрополит взяв останки преподобного і з честю переніс їх у храм. Було це 28 серпня 1659 року (10 вересня за новим стилем). Пам’ять преподобного вшановується також 10 листопада – день блаженної кончини і 19 травня – день пам’яті праведного Іова Багатостраждального.
Оксана Ботюк
