Невпинно наближається день, коли громада Збаража та Збаражчини обиратиме депутатів до місцевих рад. Вибори є вибори, тому зараз триває «ярмарка обіцянок» та презентацій команд. До 25 жовтня збаражанам потрібно визначитися, кому відати голос, щоб згодом не кусати лікті, пропустивши у владу вовків в овечих шкурах. Зробити правильний вибір буде не легко, бо голова йде обертом не лише від кількості партій та кандидатів, а й від того, що не можливо зрозуміти, хто є хто на цих виборах, які таємні цілі переслідує.
Деякі місцеві князьки, щоб продертися до владного керма, порозкидали яйця у різні кошики, тобто партійні списки. Наперед знаючи про провал у перегонах за мерське крісло, Роман Адамович успішно втерся в команду демократичного комуніста і багаторічного юлефана, голови районної ради Олексія Кондрацькго, який все обіцяє вийти на пенсію і більше не займатися виборами, але не виправдовує надій багатьох збаражчан. Недаремно його на «Кванторі» називали дволикий Янус. Іде пан Адамович по невеличкому селі Охримівці у депутати райради, бо там легше купити кілканадцять голосів.
Певно він уже має нову мрію – спить і бачить як стане головою райради. Впевненості додають йому друзі-самаряни. Пасьянс розкласти, мабуть, хочуть так – Роман Адамович — голова райради і депутатська більшість «добрих самарян» — досвідчених регіоналів у недалекому минулому, головних ідеологі перебвиборчих перегонів, бо фінансовий ресурс на вибори такий кидають, що аж страшно уявити чим потім відбиватимуть. Купити хочуть голоси, бо переконати чесно громаду не зможуть. Подейкують мудрі люди, що повернуть усі затрати в еквіваленті – землею. Крісло ж мера має дістатися легендарному бійцю АТО Юрію Горайському, головному «доброму самарянину», який одразу і в обласну раду, і в районну, і в міську ради, і на міського голову балотується. А ще Юрій Горайський у своєму інтерв’ю в районці так зашифрувався, що збаражани не зрозуміли де ж він служив і чи служив взагалі у лавах Збойних Сил України? Що то за такий добровольчий батальйон секретний, що не можна написати і людям розказати? Пишуть тільки, що був у секторі М і не вагаючись пішов боронити Вітчизну. Чому тоді не по мобілізації, як сотні хлопців з міста і району? На рік чи більше, як всі? Темнить щось «боєць», недоговорює… Чи то похвалитися нічим, чи дійсно такий скромняга? Але збаражани з газети від нього дізналися велику сенсацію – виявляється в Україні вже закінчилася війна і тому він тут, вдома, у рідному місті – на білому коні, в обладунках, готовий рятувати місто від сєпарів і ворогів, за шкіру всіх «нечесних» людей викидати. Що ж тоді роблять на Сході України тисячі бійців української армії? Ворог уже ж пішов! Все – перемога! Якась паралельна реальність…
