Шановні краяни!
Вітаю Вас із Днем української писемності та мови. Це свято було встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року, щоб ще раз підкреслити неоціненну роль мови у становленні нації. Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу —цінністю, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Тисячоліттями плекала мову наша земля, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава.
Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти її, трепетно і ніжно ставитись до неї, бо - це серце нації. Уся історія нашого народу доводить величну місію рідної мови в утвердженні української державності.
Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Вона була ще до того, як українські князі (починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі.
ЇЇ розвиток – це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких століть пережила невмируща українська мова, мужньо витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетно-панських, і своїх панів та підпанків. Перетерпіла вона і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний Емський указ 1876 року. Загалом нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час.
Не створено для її розвитку ідеальних умов, на жаль, і у сучасній Україні.
Ми маємо стати на захист найбільшого багатства української нації – її мови. Бо безсловесний народ, бездуховний перетворюється на раба. Тож любімо рідну мову, вивчаймо її, читаймо і вчімося, бо невігластво і ниций суржик – не менші вороги української мови, ніж зайди та колонізатори. Пам’ятаймо Божі настанови: «Першим було слово».
Голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець
