Відомого краєзнавця Стефанію Садовську у Тернополі вважають хранителькою пам'яті про місто. Воназберегла старий Тернопіль для нащадків.
Стефанія Стефанівна захопилась музейною роботою. Музей працював навіть у роки війни, і відвідувачі могли послухати розповідь про історію краю. Проте 19 серпня 1943 р. гестапо забирає 49 найцінніших полотен живопису західноєвропейських художників XVIII –XIX ст. Садовська у розпачі, ризикуючи життям, звертається до командування, адже вільно володіла п’ятьма мовами – грецькою, латинською, польською, німецькою, російською, і переконує, що картини не мають цінності. Хоча розуміла: вони безцінні! Щоб вберегти колекцію від пограбування, найцінніші картини, рідкісну кераміку, монети та документи переносить і ховає у підвалах музею. А навесні 1944-го, коли почались бої за Тернопіль, разом із сестрою перебрались сюди жити та оберігати музейні скарби. Додому сестри повернулись після звільнення міста і побачили згарище: дім згорів під час бомбардувань, майно пограбували. Зникнув найцінніший скарб Стефанії – рукопис її докторської дисертації з географії.
Однак Садовська й надалі переживає за збереження експонатів, починає рятувати бібліотечні книги з-під завалів. У 1948 р. за збереження цінностей радянська влада нагородила її орденом «Знак пошани» і виділила кімнатку у центрі міста, за пару метрів від музею (нині тут будинок побуту «Роксолана»). У музеї Стефанія Стефанівна пропрацювала до 77 років. А потім двох стареньких і немічних сестер влада відправили вмирати у богодільню під Бережанами.
Інформація з відкритих джерел
