Закон говорить, що прожитковий мінімум - вартісна величина, достатня для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору харчів, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
На сьогодні прожитковий мінімум і життя, не говорячи вже про створення сім’ї, - це паралелі, які, на жаль, не сходяться. У середньому, ми отримуємо зарплату, як кіт наплакав.
Хочу посперечатися із законом, який постановив, що прожитковий мінімум працездатної людини становить 1450 гривень. У ці копійки має увійти забезпечення нормального функціонування організму людини.
Що ж, почнемо з харчування. Для того щоб почуватися здоровим, потрібно їсти овочі та фрукти. Зупинимося на оптимальному, а точніше – на дешевшому варіанті: на яблуках. Вони коштують близько 12 гривень (у кращому випадку), двічі на тиждень – 24 гривні (у місяць 96 гривень). Овочі… нехай хоч раз у 7 днів дозволимо собі кілька помідорів і огірків, ближче до літнього сезону,
щоб у місяць витрачати лише близько 50 гривень. Будемо вважати, що це допоможе нормальному функціонуванню організму. Від хліба, ціна якого перевищує 7 гривень, можна відмовитися, бо кишеня не витримає такої розкоші кожного дня.
Шановний закон і ті, хто його складав, ви, напевно, нам усім приписали дієту: гречку, яка також стрибає в ціні, чи картоплю, яку привозимо з села. Хоча є ще один варіант: вода і повітря. Тоді вистачить коштів сходити в кіно чи поїхати до друга в сусіднє село (далі їхати надто дорого). Говорити щось ще про правильне харчування немає сенсу, адже і так апетит розгулявся. А ви, законодавці, як, переїдаєте за державні гроші? Бо ми, простий народ, по горло ситі лише вашими законами.
Про послуги боюся навіть заїкатися. Газ у нас зараз на вагу золота, але й за дрова просять чималеньку копієчку. Тому на наш прожитковий мінімум будемо голодні і холодні. Наші зарплати і доходи - курям на сміх. Створення молодої сім’ї, чесно кажучи, ризикова справа. Самі не живемо, а виживаємо. Забезпечувати та ростити дітей – справжнє випробування. Хочеться дати дітям хорошу освіту, але потрібні гроші, хочеться якось розвивати своє чадо, але, де взяти гроші, хочеться звозити малечу на море чи в гори, але за який кошт???
Наша влада, яка диктує закони, каже : « Ми добре живемо», - ми за них раді, а от за нас ніхто не подумав. Прожитковий мінімум – як кіт наплакав, але чомусь плачемо ми.
Наталія Колесник
