15 вересня 1877 року народилася Олена Кульчицька – відома художниця та педагог, авторка понад 4 тисяч мистецьких творів. День народження знаменитої землячки оригінально відзначили у арт-барі «Коза»: персонал та відвідувачі закладу вдягнули килимові запаски.
Чому так і що це таке – килимові запаски? Розповідає ініціатор «флеш-мобу» історик Сергій Ткачов:
– Те, що Олена Кульчицька народилася у Бережанах, – випадковість, так само, як і те, що на Тернопільщині народилися Брюкнер, Агнон чи інші, адже вони виїхали звідси. Але ми маємо такі випадковості використовували для творення іміджу області, – пояснює краєзнавець.
День народження Олени Кульчицької вирішили відзначиити таким чином, адже в художниці була старша сестра Ольга, народна майстриня килимарства. І ось Олена створювала взори для килимів, які ткала її сестра. Тому офіціантів та адміністраторів «Кози» вдягнули у килимові запаски.
– Запаска – це частина традиційного українського національного костюма, – продовжує розповідь Сергій Васильович. – Називається так тому, що заправлялася «за пас» – за пояс. Це шматок тканини,
часто його оздоблювали вишивкою. А ось такі, килимові запаски, носили лише взимку,бо вони дуже теплі, і виключно на свята. Їх робили майстрині килимарства, і тому переносили характерні для килимів візерунки на одяг. Такі рослинні узори притаманні винятково для регіону Західного Поділля (це сучасні Збаразький та Підволочиський райони). Бо на Півдні області, тій самій Борщівщині, якщо подивитися – там лише кольорові смужки.
Анілінові фарби, якими ниткам надавали барви, синтезували десь у 50-х роках ХІХ століття, почали виробляти наприкінці ХІХ ст. Тому дуже важко визначити, чи це ХІХ, чи початок ХХ ст., чи сучасні запаски. Можна визначити по узорах, характерних для певної епохи – про все це дізнаємося з вуст пана Сергія. А також і про те, що фарби для майстринь «виносили» з промислових комбінатів спеціальні «гінці». Потім їх можна було придбати на ринку. В нашому ж регіоні джерелом фарб була Чернівецька фабрика.
Цим запаскам більше півстоліття, вони вже дещо модифіковані – мають шнурівки для зав’язування. «Вони сучасні», – каже пан Сергій, який збирав деталі національного вбрання по хатах, по людях у селах Збаразького та Підволочиського району. Одну вдалося врятувати з-під порога – господиня вже пустила запаску на ганчір’я. Тим не менш, побачивши запаски з колекції нашого історика, знана спеціаліст з палеотекстилю пані Тетяна Крупа промовила: «шикарно». І додала – «не хвилюйтеся, все, що старше півстоліття, вже є артефактом етнографії».
– Запаски – це перлинки нашого краю, якими ми маємо пишатися, – вважає Сергій Ткачов. – Але сучасна молодь соромиться цього, адже втрачена спадкоємність поколінь, змінилися цінності.
Організатори сподіваються, що ця маленька акція надихне інших на інші маленькі позитивні зміни та приверне увагу до набутків нашого краю.
Марія Богданович, Тернопільська липа
Фото автора
