Бучацький замок
У містечко Бучач зі Шмуелем Йосефом Чачкесом (відомим у світі як лауреат Нобелівської премії з літератури Аґнон) ми приїздимо приблизно в той самий час – напередодні першого осіннього зимна, хоч і з різницею у вісім з половиною десятиліть. Свої враження від перебування тут єврейський письменник описує в романі "Нічний постоялець"; я ж беру цю книжку за путівник собі – й достоту як Шліман, що відшукав Трою, уважно почитуючи Гомера, намагаюся у сучасних реаліях віднайти втрачений Бучач.
Вдається в мене слабо, бо ми з Аґноном перебуваємо наче в різних містах. Хоча ніби й ось воно все: вулиця Колейова, джерело, з якого пив круль Ян Собєський, і готель, в якому зупинявся письменник, і місця, на яких стояли Велика Синагога та Бейт-Мідраш (нині тут базарні ряди та магазини), і єврейський кіркут, що його місцеві називають окописьком. Ландшафт, декорації – ті самі, але в цьому театрі нині йде інша вистава, грає інша акторська трупа. Масштаб приблизно той самий, адже і в часи відвідин Бучача Аґноном, і в наші дні місто налічує приблизно дюжину тисяч мешканців.
Національний склад населення змінився кардинально – якщо сто років тому більшість тут складали євреї то нині це майже повністю українське місто.
Врешті, вірити художній правді роману Аґнона безоглядно не варто, бо хоч більшістю в давньому Бучачі й були євреї, все одно в місті жило чимало українців і поляків. Це вже не згадуючи про те, що навколо містечка вирувало селянське українське море. Та ліричний герой "Нічного постояльця" всього цього не зауважує: він приїздить у єврейське місто, де всі – від готельєра до крамаря – його одновірці, а на понад 700-сторінкову книгу іновірці згадуються всього кілька разів, та й то мимобіжно, як тіні. На цьому місці варто зауважити, що Аґнон відвідує й описує Бучач на зламі 20-30-х рр., у турбулентний час, коли націоналізм бере гору в усіх спільнотах. А націоналізм – це особливий різновид оптики, що підсвічує лише своє і пеленою мороку огортає чуже.
