Народилася пані Надія в Урмані на Бережанщині, селі, означеному сивою минувшиною, одвічними традиціями й неповторною природою. Змалку чутлива душа дівчинки вбирала навколишню красу й ази науки від старших.
Коли мама сідала вишивати, Надійка і собі тихенько брала голку, клаптик тканини і старанно «клала хрестик на хрестик». Тож зізнається, що скільки себе пам’ятає, завжди вишивала. Шестирічною мала вже перший самостійний витвір - маленьку серветку з кольоровими квіточками. В одинадцять із допомогою матері вишила безрукавку: у шкільному новорічному святі отримала роль «таджички», а національного одягу взяти було ніде. Як пам’ять про перші творчі спроби зберігає її досі…
Цей епізод, як виявилося згодом, став знаковим. У зрілому віці серйозно захопилася виготовленням та оздобленням безрукавок (щось на кшталт гуцульських кептариків, а в Урмані їх чомусь називають жупанами) - і для дітей, і для дорослих. В оформленні Надія найчастіше використовує та розвиває старовинні мотиви, немовби перекидаючи місток між минувшиною і сучасністю.
На початках не завжди орієнтувалася,
як знаходити в роботі правильні технічні рішення. Проте вміння захоплюватися, наполегливість, поступово набутий досвід давали позитивний результат.
Нині улюбленій справі віддає весь свій вільний час. У доробку майстрині - кількасот оригінальних витворів різних естетичних уподобань. Це - ікони, рушники, обруси, серветки, пояси, чоловічі сорочки та жіночі блузки, сукні, запаски тощо. Вишиває в різних техніках - хрестиком, гладдю, бісером, іноді в одному виробі поєднує їх. Опираючись в основному на мамину науку, часто послуговується і мудрим досвідом прабабусі: творчо опрацьовує давні орнаменти, композицію та колористику.
І чи не відгомоном мудрості наших предків є визначення Надією Мищишин сутності свого захоплення…
- Навіть без слів - через символи, створені на полотні, - з’являється велика спільна розмова про любов, добро, красу душі, традиції рідного краю, - каже вона.
Власні роботи пані Надія експонувала в Тернопільському палаці культури «Березіль», у Бережанах - у районному будинку культури та під час фестивалів у парку біля замку Синявських. Утім, про персональні виставки не замислювалась - можливо,
колись, через деякий час. Та хіба в цьому суть? Головне, що є в цій жінці відчуття причетності до всього сущого й головного на землі. І це відчуття через позитивні емоції засобами народного мистецтва повертає ближнім.
Талановита людина - талановита в усьому. Пані Надія також майстерно виготовляє віночки для наречених - у них вони на Бережанщині, за старовинним звичаєм, ходять запрошувати на весілля. Випікає майстриня і весільні короваї. А ще мріє опанувати новий напрямок - техніку плетіння із соломи. До речі, перші спроби виявилися успішними.
Коли ж хочеться змінити вид діяльності - любить читати.
Та щоб не робила, послуговується виведеною для себе формулою: «Якщо є наснага і прагнення творити, то світ, який нас оточує, лише допомагає втілити задумане». Оте намріяне, намислене й зреалізоване хоче в майбутньому передати невісткам чи внучкам, адже Бог не послав дочок – лишень двох синів…
…Із Бережан до рідного Урманя Надія Мищишин повертається увечері, притомлена роботою. Та лиш руки торкаються улюбленого вишиття - все навкруг починає квітнути музикою барв, сповнюється дивною таїною орнаментів, які з душі талановитої майстрині переливаються на полотно. І радість цієї краси співзвучна з навколишнім світом.
Ольга ГРУБ’ЯК, м. Бережани.
