Другий том книги «Тернопіль. 1944-1994. Історико-краєзнавча хроніка» представив до уваги тернополян мистецтвознавець, директор Тернопільського обласного художнього музею Ігор Дуда.
Нову книгу про історію Файного міста «Тернопіль. 1944-1994. Історико-краєзнавча хроніка» мистецтвознавець і краєзнавець Ігор Дуда репрезентував у тернопільській книгарні є в рамках проекту «Тернополезнавчі зустрічі».
Весь інформаційний матеріал у цьому виданні поданий у вигляді історико-краєзнавчої хроніки. Перша частина монографії налічує дванадцять часових розділів та охоплює період від 1540 до 1944 року, друга – має п'ять розділів, які розкривають 50-річну історію повоєнного міста (1944-94 рр.). Аналіз подій та коментарі до них зведені до мінімуму, однак вони відображають громадянську позицію автора. Монографія пройшла апробацію на сторінках міської газети «Тернопіль вечірній».
Про Тернопіль більше не писатиме
У видавництві «Навчальна книга –«Богдан» книга пролежала чотири роки. Перший том вийшов у 2010 році. Автор не смів наполягати на швидшому виданні другого тому, бо видавництво взяло на себе всі фінансові затрати.
Перший том коштував 50 гривень, а другий – 250, – каже Ігор Дуда. – Я вдячний Богу, що дочекався виходу цієї книжки. Більше писати про Тернопіль я не буду, бо вже все написав. Сподіваюсь, що про історію нашого міста після 1994 року писатимуть інші молодші автори. Я своє зробив.
Історію дуже складно писати, вважає автор книги. На це треба дивитися з висоти років. Тобто потрібно щонайменше 20 років для того, щоби бути об’єктивним.
Я мав намір написати історію Тернополя до 2000 року, проте зупинився на 1994-му, бо занадто вже тяжка наша історія, – стверджує Ігор Дуда. – Хай про неї пише хтось інший.
Переосмислив побачену історію
Працюючи над першим томом автор користувався літературою, надрукованою у Радянському Союзі, діаспорними книгами, польськими виданнями. Історія про Другу світову війну була сфальсифікована радянськими дослідниками.
Нам треба визначитися з тим, чи Тернопіль окупували, чи визволяли у квітні 1944, – вважає Ігор Дуда. – Кажуть, що перші москалі були добрі, бо вони прийшли і пішли, а от другі прийшли і на то нема ради. Цей афоризм приписують Станіславу Людкевичу.
Зі збором літератури для другого тому було складніше, попри те, що в першому томі охоплений період за 400 років, а в другому – за 50.
У Тернополі я постійно живу з 1961 року, тож фактично вся історія, описана мною, відбувалася на моїх очах, – розповідає автор видання. – Тому в певній мірі тут виявляється і дещо суб’єктивне, хоч я старався бути об’єктивним. Зрозуміло, що писати історію на одних спогадах без документів неможливо. Із 1944 до 1991 року – це новий період в історії нашого міста. Це радянський Тернопіль.
Перегорнув газету за 60 років
Працюючи над другим томом, Ігор Дуда перегорнув підшивку газети «Вільне життя» від 3 жовтня 1939 року до 2000 року. Вишукувати в ній історичні матеріали було непросто. Доводилося читати звітні доповіді секретарів обкому партії, з надією знайти цікаві факти. Але там була «одна водичка».
За фахом я мистецтвознавець, але мені цікава не лише історія мистецтва, а й загальна, – стверджує пан Дуда. – Коли я писав першу краєзнавчу книжку про Бучач, бо мистецтвознавчу в радянські часи не можна було писати, то працював над нею 5 років і 7 разів переробляв.
Мене спрямовували робити нарис у хронологічному порядку, при чому в ньому мало бути 80% радянської доби і лише 20% історії. Я запропонував зробити путівник, щоб заховати в ньому історію, і переконав видавництво в тому, що такий варіант цікавіший. Цей путівник вийшов у 1985 році.
До принципу історико-краєзнавчої хроніки Ігор Дуда дійшов за аналогією з «Повістю минулих літ», де описані події кожного року. На його думку, історію треба писати документально.
Назва – від терену та Опілля
Два томи книги про Тернопіль мають однаковий дизайн, з тією різницею, що на обкладинці першої книжки розміщена світлина Надставної церкви – найстарішої споруди Тернополя, а на другій – фото драмтеатру, що представляє радянську добу. За обсягом книги теж майже однакові. Перша має 296 сторінок, а друга – 314. В другому томі автор доставив іменний покажчик із першого.
Ігор Дуда зізнався, що при написанні першого тому йому бракувало інформації до 15 квітня 1540 року. Саме цією датою в листі короля Сігізмунда до графа Тарновського датована перша письмова згадка про наше місто.
Мене зацікавило питання,
а що було раніше, невже тернове поле? – каже краєзнавець. – Насправді, Тернопіль – складне слово. Перша частина «Терн» – від прізвища Яна Тарновського. До речі, в Польщі є місто Тарнув, яке є побратимом нашого і має однаковий герб. «Тарн» по-українськи перекладається як терен. Тому після війни Тарнопіль перейменували на Тернопіль. Друга частина «ополь» походить від Опілля – території, що лежить на захід від річки Серет.
Заповнив «білі плями»
За словами Ігоря Дуди, «біла пляма» в історії нашого міста була від 1944-го до 1950 років. Багато інформації за 1944-47 рр. він взяв із матеріалів Державного архіву Тернопільської області. Зокрема про поховання радянських солдат по всьому місту. Тоді Тернопіль був суцільним кладовищем. Потім відбулося перезахоронення загиблих у Старому парку і на Микулинецькому цвинтарі.
Цікаві факти краєзнавець почерпнув із «Літопису УПА», зокрема як радянські офіцери займалися мародерством, про бої навколо міста і в самому Тернополі. Також матеріали про судові справи над священиками надали з СБУ.
Досить складно було автору книги відійти від «плакатної історії» 50-60-х років ХХ століття.
Перевагу надавав цікавим фактам про будівництво фабрик і заводів, про економічні зв’язки Тернополя з Радянським Союзом. Зокрема, коли в Тернополі побудували бавовняний комбінат і спровадили на роботу 12000 дівчат. Бавовну доставляли аж із Середньої Азії, а після проголошення Незалежності України комбінат зупинився через нестачу сировини. Також кожен завод – «Ватра», «Оріон», комбайновий виробляв військову продукцію під прикриттям.
«Білий дім» збудований на цвинтарі
Краєзнавець знайшов цікавинки про відбудову повоєнного Тернополя. Так, «білий дім» побудований на другому цвинтарі нашого міста.
Перший цвинтар був біля Надставної церкви до вулиці Старий ринок, – розповідає пан Ігор. – В кінці XVIII століття австрійський цісар заборонив поховання біля церков. Тоді для цього вибрали пагорб за містом, де зараз будинок облдержадміністрації. У 60-х роках там ще були залізні хрести і могили. Також на цвинтарі збудована 13-та школа, що на вулиці Князя Острозького. Але в ті часи на місці поховань проводили будівництво через 50 років. У Тернополі підірвали парафіяльний костел, на місці якого побудували універмаг, підірвали й Успенську церкву, хоч її згодом відбудували.
Сучасні фото до книги краєзнавець зробив сам, а для ілюстрації давніших часів скористувався колекцією листівок із Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
