Знайомтесь, то Ганна, 1925 року народження. Прийшла до нас просити щоб зателефонували, повідомити що сильний вітер пошкодив “дроти”, що “нема, донцю, лєтрики”. І що вона без світла від ранку, а скоро стемніє, то як їй бути? Живе вона сама, - пише ПроТе.
А це Марія – показує нам як вона самотужки сходи собі підправила. Ще роки два тому вона на верх своєї хати вибиралася – “А шо, мала чекати, шоби дощ мені хату заляв? Та ж то так текло, що мамочко моя рідна! Но я си шо не годна тих пару черепиць поправити? Болят, донечко, ножечки… ой болят! А во, видиш, хустинками си поперевивала…”
Марія з 1934 року, живе сама, ще випалить в кухні, зварить собі їсти, і хліба ще спече – в селі його не купиш. І автобус до села не їде вже купу літ – відколи Незалежність…
Тарас з 1944 року – ще молодий… Але слабує, цукровий діабет… Якби син з Гусятина не приїздив щоразу, то хто його знає як би було. Швидка до села не приїде, хоч вмирай…
Чотири хати в яких люди живуть – ото і все населення цілої вулиці. Стоять хати, мури, брами – музей просто неба. Заростають подвір’я. Восени Тарас опеньки збирає просто таки в селі, на закинених людських подвір’ях…
Служба Божа правиться раз на два тижні. Отець служить аж в чотирьох селах…
Магазин, садочок, школа, клуб, пошта, поліклініка, автобусна зупинка, цегольня, ферма – ці слова давно вже вийшли із вжитку.
Лис заходить до села, як до себе додому, гадюки вільно повзають, дорога заросла травою, а приїзд автомобіля – то подія.
Ірина МУЗИКА
