Кременчанка Наталя Бабій взяла участь у соціальному проекті “Небайдужі”
Кременчанка Наталя Бабій взяла участь у соціальному проєкті “Небайдужі”. Наталя мама особливого хлопчика, з особливими потребами. Вона відверто розповідає, як це бути мамою дитини, яка вимагає особливого піклування протягом усього життя. Щиро ділиться почуттями та емоціями, пише Кременець Citi.
Загалом проєкт став можливим, завдяки сприянню Ольги Шахін, Тернопільської підприємиці, громадської діячки, меценатки, каже Наталя.
Вона відвідала у Кременці “Зорю надії” і подарувала сертифікат для участі у проекті “Небайдужі”. Згодом діти, котрі відвідують "Зорю надії", із батьками цілий день провели у Тернополі. Для них влаштували багато цікавих локацій, паралельно відбувалися зйомки програми.
А вже за підсумками програми, відзняли другу частину телепередачі пост-шоу “Небайдужі”. На цю програму знову запросили Наталю. Герої програми особливі діти і їх мами.
Такі мами, як Наталя, відчувають труднощі у вихованні своїх особливих діток щодня. А ще більше потребують підтримки і розуміння.
Вони бажають вплинути на те,
аби люди в суспільстві розуміли, що діти з особливими потребами мають таке ж право жити під сонцем, радіти цьому життю і відчувати себе людьми.
Не всі батьки про діагноз своєї дитини дізнаються одразу.
“І ця проблема в нашій країні стоїть дуже гостро”, - каже Наталя.
В її сім'ї та родині з такою бідою зіткнулися вперше. Пригадує, що навіть повірити не могли, що складні пологи можуть дати такі ускладнення. Адже всю вагітність почувалася добре і мама і дитина.
“Але приблизно в рік часу, ми почули від лікарів припущення, що дитину чекає дитячий церебральний параліч”, - розповідає Наталя.
Каже, що цей рік часу вже був втрачений. Адже дітям і з такими патологіями центральної нервової системи потрібно допомагати з перших днів, комплексно і медикаментозно.
Їх Максимко навчається у школі. Додає, що на сьогоднішній день, законодавство порівняно із попередніми роками сприяє таким сім'ям і їх дітям.
Однак після проблем із первістком, Наталя із чоловіком ще довго не могли зважитися на другу дитину.
“Пройшло десять років, поки я змогла”, - каже Наталя.
Впоратися із труднощами допомагає сім'я.
Бо це дуже складно.
“ І коли я навіть чую випадки, що батьки відмовляються від таких дітей, я їх не засуджую, це дуже і дуже важко. Це такий хрест, який я вважаю найтяжчий, який дається Богом на землі”, - каже Наталя.
Гадає, що хвороба, яка трапляється протягом життя, все ж може піддаватися лікуванню, є надія, і є шанс.
“ А тут ти розумієш, що ця хвороба не вилікується ніколи. Ця хвороба дитини чинить неймовірний психологічний тиск, що буває важко вистояти”.
До того ж важко фізично. Дитина росте. З часом починає чинити супротив діям, котрі батьки намагаються із дитиною виконати. За десятирічну дитину мама повинна зробити все сама, як і за однорічного малюка. Незважаючи на те, що ти її вчиш і залучаєш навіть сторонню допомогу, дитинці самостійно все не вдається.
Через фізіологічні обмеження дитина не може дати собі раду.
“Ти розумієш, що полегшення тобі може і не прийти і від самого цього розуміння, вся ця робота, яку ти робиш протягом дня, робиться ще важче. Її просто несила тягти. І коли ти робиш це постійно, а ситуація не змінюється, ти відчуваєш, що ти ламаєшся. В тебе щодня одна і та ж рутинна робота, але ти розумієш, що коли цього не зробиш, то як почуватиметься твоя дитина? Без підтримки вона не зможе більш-менш повноцінно жити. Ти її руки, ти її голова, ти її мова, ти частина цієї дитини”, - розповідає Наталя.
Надію дає друга дитинка. Наталя радить матерям все ж наважуватися на другу дитину.
“Потрібно, звісно ж, перевірятися у лікарів, зважати навіть, на здавалося б, дрібниці. Бо ця одна, здорова дитина дає тобі можливість порадіти за двох”.
Автор: Вікторія Іваніцька
Як все було можна подивитися відео Тернопіль 1. Герої програми особливі діти і їх мами:
