Якщо чогось дуже сильно хотіти і докласти до цього максимум зусиль, то мрія неодмінно стане реальністю. Це на власному досвіді перевірили «просвітяни» Кременця, які зробили усе від них залежне, аби будівництво «Народного Дому» нарешті зрушило «з мертвої точки».
За словами голови РО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка Лілії Следзінської, уся робота лягля на плечі шістьох ектузіастів-просвітян, хоч обіцялися допомогти майже сотня з числа членів громадської організації.
«Нарешті ми після довгих роздумів і ще довших ходінь по різноманітних інстанціях, виробляючи документи на дві сотих землі та на будівництво приміщення для “Просвіти” з майбутнім ім’ям “Народний Дім”… нарешті приступили до роботи.
Це було незвичайно…
У зв’язку з умовами карантину зібралося всього шестеро з числа 98 членів Районного об’єднання нашої громадської огранізації. Всі працювали на певній дистанції, ніхто нами не керував, кожен робив щось своє. Ми розчищали хащі над потоком Ірва, над його забрудненими і занедбаними сьогодні проваллями, над Ірвою, оспіваною прадавно народом у його безсмертних легендах,
які зібрала по краплинці Неоніла Крем’янчанка, взявши собі за літературне ім’я назву міста, в якому народилася, виростала, виховувалась її матір’ю, плекала свою ніжну поетичну душу і створила безсмертний пам’ятник рідному місту у першій своїй книзі - збірці легенд “Орлине гніздо”, присвяченій Матері-Україні, Батькові-Крем’янцю та рідній неньці, яка їй дала життя та виховала…
Але не про те йтиме мова у цій статті… А про той просвітянський десант, про тих шестеро сміливців, які вийшли на двобій з брудом в природі і в суспільстві. Серед нас були:
Олег Галайчук–просвітянин, головний будівничий майбутнього Народного Дому, людина, яка, незважаючи на надмірну зайнятість, адже працює в комунальній сфері міста Кременця, не рахується ні з часом, ні з чим іншим, завжди йде в передніх лавах просвітянського фронту.
Василь Олійник – просвітянин з великим досвідом вивчення історії визвольних змагань в роки Другої світової війни на теренах нашого краю, автор статей та досліджень з тієї ж тематики, організатор проведення заходів по вшануванню героїчного історичного минулого рідної землі.
Володимир Крутевич – людина, яка з дитячого віку займається дослідженням проблеми: чому в нашій історії так багато білих плям, чому в суспільстві українців так довго панує непорозуміння, ворожнеча між людьми. І хто винен в цьому? Чи не найлютіший наш ворог споконвіків, окупант, який на Східному фронті вбиває наших синів і дочок сьогодні… Тих багато «Чому?» хвилюють його і висвітлюються на сторінках газети «Діалог».
Вадим Скоропляс – педагог, учитель німецької мови. Чесна і порядна людина, не байдужа до долі України, його турбує її майбутнє.
Далі йтиме мова про Петра Жовтовського, про того юнака, який моментально, прибувши на це місце, схопив у руки сокиру і кинувся разом з іншими, названими вище, у двобій з брудним проваллям та хащами, зображеними на одній із світлин..
Ми мріємо цей шматочок рідного міста перетворити в оазис краси і передати майбутнім поколінням пам’ять про діяльність просвітян Кременеччини сьогодні.
Біда лише в тому, що коштів на це будівництво в нас немає, є лише сподівання на допомогу людей доброї волі.
Петро Жовтовський, взявши участь у просвітянському десанті,
засвідчив, як треба жити тепер, чим займатись, не витрачаючи ні хвилини часу даремне, бо життя швидко минає і назад його не повернеш. Він один з наймолодших наших побратимів-просвітян. Цей юнак пройшов усі майдани, був важко поранений, але, незважаючи ні на що, продовжує жити активно, корисно для рідного краю.
Він сьогодні всюди – на Східному фронті як волонтер і засіювач мужності в серцях тих, хто в окопах захищає рідну Україну від посягань окупанта, і серед наймужніших юнаків і юнок, які не байдужі до долі Вітчизни та її майбуття, і серед найменшеньких, говорю про Лісову школу на Вірлі. Адже у минулому, 2019 році, у дитячому просвітянському таборі були дітки від чотирьох років, маю на увазі Соню, і старші неї, вони є на світлині (див. останнє фото, - ред.). Там, у таборі, Петро Жовтовський творив дива, його діяльністю захоплювалися всі-і діти, і дорослі.
А ми, старші його побратими, рівняємось на нього, беремо з нього приклад і не відстаємо в житті-боротьбі ні на крок, бо кожен з нас повинен запитати себе:”А що я зробив для Україні, щоб вона була вільною, не рабом північного сусіда, а незалежною державою, в колі вільних європейських держав, які навічно скинули з себе ярмо соціалістичного табору”», — йдеться у допсі Лілії Следзінської в спільноті «Типовий Кременець».
Вона також опублікувала декілька фотографій, на яких – процес важкої роботи, якої не цурався просвітянський десант у складі шести небайдужих кременчан.
