Закарпаття

В Ужгороді відкрили меморіальну дошку героя України Роману Гапаку (ФОТО)

26 чер•Mukachevo.net

Попри проблеми зі здоров’ям, Роман добровільно підписав трирічний контракт із 128-ю окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою ще до повномасштабної війни, адже він змалку мріяв стати військовим. У лютому 2022 року відразу став на захист України.

Він був штурмовиком і навідником гармати в БМП 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Брав участь у боях за Білогорівку, Волноваху, Бахмут. Нагороджений двома орденами «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів, а також численними подяками від командування.

27 травня 2024 року Роман загинув від удару ворожого FPV-дрона в селі Малі Щербаки на Запоріжжі.

Його матір, Крістіна Штефаняк, розповіла більше про життя свого сина:

– Що для вас означає встановлення памʼятної дошки на честь вашого сина?

– Це – пам’ять. Про нього, про всіх, хто віддав життя за нас. Ми не маємо права забути, якою ціною нам дістається майбутнє. Хочу, щоб і наступні покоління знали, якою великою ціною дається наша свобода. Щоб пам’ятали і мого сина, і всіх хлопців та дівчат, які загинули за Україну.

– Яким ви памʼятаєте Романа?

– Він був дуже розумним хлопцем.

Любив читати, особливо захоплювався історією, знав купу цікавих фактів про війни різних епох. Він з дитинства мріяв стати військовим. Був веселим та світлим, як сонечко, але водночас серйозний і раціональний. Рішення приймав обдумано, ніколи не діяв поспішно.

- Що б ви хотіли, щоб люди памʼятали про нього?

– Все. Його доброту, готовність допомогти, любов до родини. І ще, щоб памʼятали яким він був чудовим військовим — чотири роки бездоганної служби, і в штурмовій бригаді, і серед дронів-ударників.

– Є спогад, який найкраще розкриває його характер?

– У 18 років, маючи вибір залишитися вдома, він сам пішов служити, підписав контракт. Без жодних відмов чи сумнівів виконував накази. Ніколи не скаржився. Навіть коли я просила повернутися, відповідав: «Мамо, все добре». До останнього подиху виконував свою роботу. Це і є показником, що у нього залізний характер.

– Що допомагає вам триматися зараз?

– Думки про нього. Я говорю з ним щодня – вранці, вдень, ввечері. Прошу допомоги, відчуваю його поруч. І моя донька, їй десять, і вона дуже любила брата. Він її оберігав, піклувався про неї, і вона й досі його страшенно любить, постійно згадує. Я розумію, що мушу жити далі заради неї. Ось це мене і тримає - мої діти.

Mukachevo.net висловлює щирі співчуття рідним, близьким та побратимам полеглого захисника.

Світла памʼять Герою.

Дайана Кіс, студентка Львівського національного університету імені Івана Франка для Mukachevo.net

Свобода, Ударник

Читайте ще